Блюз Господень - Александр Розенбаум

Вся история наивна и проста:

Мы сидели как-то с Господом в пивной.

А когда приятель мой совсем устал,

Я сказал ему: «Господь, пошли домой»

Зажигались на проспектах фонари,

И спешили по делам своим такси,

Шел рекой глаз его аквамарин,

Разливал по небу сказочную синь.

Это было как во сне, как во сне

И звезды улыбались мне.

Это было как во сне, как во сне

И звезды улыбались мне.

И о бренности болтая бытия,

Обходя сержантов юных стороной,

Шли вдвоем мы по вселенной, Он и Я.

Боги тоже иногда сидят в пивной.

Это было как во сне, как во сне

И звезды улыбались мне.

Рассветало, солнце рвало облака.

Ветер гнал по небу белые ладьи,

Я спросил: «А где живешь ты, старикан?

И куда тебя до дома проводить?»

Улыбнулся он, мое плечо обняв:

«Ты, видать, сынок, совсем захорошел;

Разве может быть квартира у меня?

Я стараюсь жить у каждого в душе!»

Это было как во сне, как во сне

И звезды улыбались мне.

Это было как во сне, как во сне

И звезды улыбались мне.

Вся історія наївна і проста:

Ми сиділи якось із Господом у пивній.

А коли мій приятель зовсім втомився,

Я сказав йому: «Господи, пішли додому»

Загорялися на проспектах ліхтарі,

І спішили по справам своїм таксі,

Ішов річкою око його аквамарин,

Розливав по небу казкову синь.

Це було як у сні, як у сні

І зірки посміхалися мені.

Це було як у сні, як у сні

І зірки посміхалися мені.

І про¸бревинності бовтаючи буття,

Обходячи сержантів молодою стороною,

Ішли вдвох ми по Всесвіту, Він і Я.

Боги теж іноді сидять у пивній.

Це було як у сні, як у сні

І зірки посміхалися мені.

Світало, сонце рвало хмари.

Вітер гнав по небу білі човни,

Я спитав: «А де живеш ти, старий?

І куди тебе до вдома проводити?»

Посміхнувся він, моє плече обійнявши:

«Ти, мабуть, синку, зовсім забарився;

Хіба може бути квартира у мене?

Я намагаюся жити у кожного в душі!»

Це було як у сні, як у сні

І зірки посміхалися мені.

Це було як у сні, як у сні

І зірки посміхалися мені.