Бездомная комната - Александр Розенбаум

Пустая, холодная, жуткая комната.

Захламлена, грязная, очень бездомная.

Уйти — не уйти — кто же мне посоветует?

Одно говорить, а другое — ответствовать.

Одно говорить, а другое — прочувствовать,

Как трудно, как мерзко за жизнь врачу совать.

Когда тяжело, то не надо подробностей,

И слышится иноходь скорая, дробная.

По снегу холодному снова непонятый

Бреду чистокровною, лучше, чем понею.

И хочется крикнуть: «За что же?

Что сделал я?»

Да рот забивает метель, с*ка белая.

Припев:

Кровь от лица, сердце в рубцах.

Но надо стоять до конца!

Я знаю: за то, что хотел по-хорошему,

За то, что поверил вдруг в мир огорошенный,

За то, что любовь не считал подаянием,

За то, что себе не искал оправдания,

За то, что горел не дровами, а свечкою,

Что многое знал, хоть и не был предтечею, —

За всё это жуткая, грязная комната,

Пустая, холодная, очень бездомная.

Припев:

Кровь от лица, сердце в рубцах.

Но надо стоять до конца!

Осколки посуды несбывшимся праздником,

И ноты, как чёртики, пляшут, проказники.

В глазах, обведённых кругами бессонными.

И пропасть, и пропасть, и пропасть бездонная.

Припев:

Кровь от лица, сердце в рубцах.

Но надо стоять до конца!

Порожня, холодна, моторошна кімната.

Захаращена, брудна, дуже безпритульна.

Піти — не піти — хто мені порадить?

Одне говорити, а інше — відповідати.

Одне говорити, а друге — відчути,

Як важко, як бридко за життя лікарю пхати.

Коли важко, то не треба подробиць,

І чується інохідь швидка, дробова.

За снігом холодному знову незрозумілий

Марю чистокровною, краще, ніж понею.

І хочеться крикнути: «За що ж?

Що зробив я?

Та рот забиває хуртовина, с*ка біла.

Приспів:

Кров від обличчя, серце в рубцях.

Але треба стояти до кінця!

Я знаю: за те, що хотів по-доброму,

За те, що повірив раптом у світ, приголомшений,

За те, що любов не вважав милосердям,

За те, що собі не шукав виправдання,

За те, що горів не деревами, а свічкою,

Що багато знав, хоч і не був предтечею, —

За все це моторошна, брудна кімната,

Порожня, холодна, дуже безпритульна.

Приспів:

Кров від обличчя, серце в рубцях.

Але треба стояти до кінця!

Уламки посуду нездійсненим святом,

І ноти, як чортики, танцюють, пустуни.

У очах, обведених колами безсонними.

І прірва, і прірва, і прірва бездонна.

Приспів:

Кров від обличчя, серце в рубцях.

Але треба стояти до кінця!