Белая птица удачи - Александр Розенбаум

Жизнь ни на грош, как кувшин расколотый.

Барин, не трожь - что моё, то золото.

С петлей тугой давно повенчан я.

Ласковый мой, мне терять нечего.

Вспыхнул костёр, пламя лижет сумерки.

Нож мой остёр, да пока не умер я.

В небе горит месяц подковою.

Ночь, подари коня солового.

Барин, рано празднуешь ты, ночь мне - день, и длинна она до бесконечности,

Я в твоей усадьбе цветы оборву для наряда её подвенечного.

Не холоп я, помни о том, до тебя мне и дела нет.

Нас рассудят, барин, потом тропка узкая, птица белая, птица белая.

В свет не трезвонь - хлопоты напрасные.

Конь мой - огонь, обожжёшься, ласковый.

Кол не точи - сабля затупится,

Кровь застучит, люди заступятся.

По следу мчат слуги твои верные.

Псами рычат - нелюди, наверное.

Песня моя в горло, как кость, летит,

На, подавись!

Жалко, не до смерти!

Сколько я дров наломал по младости,

Браги ведро выпивал на радостях.

Да, и теперь сил не убавится,

Коли со мной нож да красавица.

Барин, рано празднуешь ты, ночь мне - день, и длинна она до бесконечности,

Я в твоей усадьбе цветы оборву для наряда её подвенечного.

Не холоп я, помни о том, до тебя мне и дела нет.

Нас рассудят, барин, потом тропка узкая, птица белая, птица белая.

Життя ні на гріш, як глечик розколотий.

Пані, не чіпай - що моє, те золото.

З петлею тугою давно повінчаний я.

Ласкавий мій, мені втрачати нічого.

Спалахнуло багаття, полум'я лиже сутінки.

Ніж мій остір, та поки не помер я.

У небі горить місяць підковою.

Ніч, подаруй коня солового.

Пане, рано святкуєш ти, ніч мені - день, і довжина вона до нескінченності,

Я в твоїй садибі квіти обірву для вбрання її вінчального.

Не холоп я, пам'ятай, до тебе мені й справи немає.

Нас розсудять, пан, потім стежка вузька, птах білий, птах білий.

У світ не дзвони - клопіт марний.

Кінь мій – вогонь, обпалишся, ласкавий.

Коли не точи - шабля затупиться,

Кров застукає, люди заступляться.

По сліду мчать слуги твої вірні.

Псами гарчать - нелюди, мабуть.

Пісня моя в горло, як кістка, летить,

На, подавись!

Жаль, не до смерті!

Скільки я дров наламав по молодості,

Браги відро випивав на радощах.

Так, і тепер сил не зменшиться,

Коли зі мною ніж та красуня.

Пане, рано святкуєш ти, ніч мені - день, і довжина вона до нескінченності,

Я в твоїй садибі квіти обірву для вбрання її вінчального.

Не холоп я, пам'ятай, до тебе мені й справи немає.

Нас розсудять, пан, потім стежка вузька, птах білий, птах білий.