101-й километр - Александр Розенбаум

От неонового света глазу холодно и больно.

На сто первый километр уезжаю добровольно.

На сто первом километре на ветру не реют флаги,

Там, на этом самом ветре, доживают жизнь бродяги.

Там в реке играет лещ, а в избе — баян,

Голь гуляет по земле перекатная,

Ни банкира, ни качка — делить нечего,

Постирушка с утречка, а драка к вечеру,

Драка к вечеру.

С детства верил я поэту, чьи стихи учили в школе,

Он сказал, что счастья нету, в жизни есть покой и воля.

Здесь с покоем напряжённо да и воля под надзором,

Дарят нам чужие жёны счастье тёмным коридором.

Два бревна, сарай, качель, трактор на горе,

Лампа в шестьдесят свечей, абажур сгорел,

Две лопаты уголька в печку брошены.

Наливай, братан, стакан по-хорошему,

По-хорошему.

И не сказал бы я, что спета моя песенка, но знаю:

На сто первом километре буду сам себе хозяин,

Соберу в лесу под ёлкой то ли Думу, то ли Раду —

Двух девчонок из посёлка и цыгана-конокрада.

Мне — гнедую, а ему — масти вороной.

Всё одно пойду в тюрьму, а с кем — не всё равно.

Так что фофан не продам в Потьме сотканый,

Где мне снились иногда отмель с лодкою,

Отмель с лодкою.

И так как все мои вопросы остаются без ответа,

Две мечты имею: космос и сто первый километр.

В космос явно не забраться, для него не вышел рожей,

Так что двину-ка я, братцы, к светлым далям Подпорожья.

Там в реке играет лещ, а в избе — баян,

Голь гуляет по земле перекатная,

Ни банкира, ни качка — делить нечего,

Постирушка с утречка, а драка к вечеру,

Драка к вечеру.

Від неонового світла оку холодно і боляче.

На сто перший кілометр їду добровільно.

На сто першому кілометрі на вітрі не риють прапори,

Там, на цьому самому вітрі, доживають життя волоцюги.

Там у річці грає лящ, а в хаті - баян,

Голь гуляє по землі перекатна,

Ні банкіра, ні качка — ділити нічого,

Постирушка з ранку, а бійка до вечора,

Бійка до вечора.

З дитинства вірив я поетові, чиї вірші вчили в школі,

Він сказав, що щастя немає, в житті є спокій і воля.

Тут із спокоєм напружено і воля під наглядом,

Дарують нам чужі дружини щастя темним коридором.

Дві колоди, сарай, гойдалка, трактор на горі,

Лампа в шістдесят свічок, абажур згорів,

Дві лопати вугілля в печі кинуті.

Наливай, братику, склянку по-доброму,

По хорошому.

І не сказав би я, що заспівана моя пісенька, але знаю:

На сто першому кілометрі буду сам собі господар,

Зберу в лісі під ялинкою чи Думу, чи Раду –

Двох дівчат із селища і цигана-конокраду.

Мені — гніду, а йому — масті вороною.

Все одно піду в тюрму, а з кем не все одно.

Так що фофан не продам в Потьмі зітканий,

Де мені снилися іноді мілину з човном,

Обмілина з човном.

І бо всі мої питання залишаються без відповіді,

Дві мрії маю: космос і сто перший кілометр.

У космос явно не забратися, для нього не вийшов пикою,

Так що рушу-но я, братики, до світлих далечінь Підпорожжя.

Там у річці грає лящ, а в хаті - баян,

Голь гуляє по землі перекатна,

Ні банкіра, ні качка — ділити нічого,

Постирушка з ранку, а бійка до вечора,

Бійка до вечора.