Метелица - Виктор Третьяков

Видимо, зима свихнулась с ума,

Видимо, февраль её доконал.

Видимо, зима уж знала сама,

Что не долго её выть белугой.

И нет уже нужды в стараньях врачей —

Каждый год один и тот же финал.

Нам осталось лишь дождаться грачей,

Вслед за этой последней вьюгой.

А больная метелица,

Всё на что-то надеется,

Но доскрипит до конца,

Да и выдохнется —

Никуда не денется…

Как же я себя всю жизнь изводил,

Сколько ж я тебе стихов задолжал,

Сколько облаков я в путь проводил

К берегам твоего причала!

Хватит мне теперь на век куражу,

Проклял я места, где жизнь зимовал.

Потерпи чуть-чуть, и я расскажу,

Как тебя мне там не хватало.

А больная метелица

Всё на что-то надеется,

Но, побелеет с лица,

Да и выдохнется —

Никуда не денется…

Мабуть, зима з глузду з'їхала,

Мабуть, лютий її доконав.

Мабуть, зима вже знала сама,

Що не довго її вити білугою.

І немає вже потреби старання лікарів —

Щороку один і той же фінал.

Нам залишилося лише дочекатися граків,

Слідом за цією останньою завірюхою.

А хвора метелиця,

Все на щось сподівається,

Але доскрипить до кінця,

Так і здохнеться —

Нікуди не денеться...

Як же я себе все життя мав,

Скільки ж я тебе віршів заборгував,

Скільки хмар я в шлях провів

До берегів твого причалу!

Вистачить мені тепер на вік куражу,

Прокляв я місця, де життя зимував.

Потерпи трохи, і я розкажу,

Як тебе мені там не вистачало.

А хвора метелиця

Все на щось сподівається,

Але, побіліє з особи,

Так і здохнеться —

Нікуди не денеться...