Gastibelza l'homme à la carabine - Georges Brassens

Gastibelza l’homme à la carabine

Chantait ainsi

Quelqu’un a-t-il connu Dona Sabine

Quelqu’un d’ici?

Chantez, dansez, villageois la nuit gagne

Le Mont Falu

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Quelqu’un de vous a-t-il connu Sabine

Ma Senora?

Sa mère était la vieille maugrabine d 'Antéquarra

Qui chaque nuit criait dans la Tour Magne

Comme un hibou

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Vraiment la Reine eut, près d’elle, été laide

Quand vers le soir

Elle passait sur le pont de Tolède

En corset noir

Un chapelet du temps de Charlemagne

Ornait son cou

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Le Roi disait en la voyant si belle

A son neveu

Pour un baiser, pour un sourire d’elle

Pour un cheveu

Infant Don Ruy, je donnerais l’Espagne

Et le Pérou

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Je ne sais pas si j’aimais cette dame

Mais je sais bien

Que pour avoir un regard de son âme

Moi, pauvre chien

J’aurais gaiement passé dix ans au bagne

Sous les verrous

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Quand je voyais cette enfant moi le pâtre

De son canton

Je croyais voir la belle Cléopâtre

Qui, nous dit-on

Menait César Empereur d’Allemagne

Par le licou

Le vent qui vient à travers la montagne

Me rendra fou

Dansez, chantez, villageois, la nuit tombe

Sabine un jour

A tout vendu, sa beauté de colombe

Tout son amour

Pour l’anneau d’or du Comte de Saldagne

Pour un bijou;

Le vent qui vient à travers la montagne

M’a rendu fou

Гастібельза чоловік з рушницею

так співав

Хтось знав доню Сабіну

Хтось звідси?

Співай, танцюй, селянин ніч перемагає

Гора Фалу

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

Хтось із вас знав Сабіну

Моя сеньора?

Його мати була стара бурчанка з Антекварри

Хто щовечора кричав у Tour Magne

Як сова

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

Воістину, королева була б потворна біля неї

Коли ближче до вечора

Вона пройшла через міст Толедо

У чорному корсеті

Розарій часів Карла Великого

Прикрашав її шию

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

— сказав король, побачивши її таку гарну

До свого племінника

За поцілунок, за посмішку від неї

Для волосся

Немовля Дон Руй я б віддав Іспанії

І Перу

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

Я не знаю, чи любив я цю жінку

Але я добре знаю

Чим зазирнути в його душу

Я, бідна собака

Я б із задоволенням провів десять років у в’язниці

За гратами

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

Коли я побачив ту дитину, я був пастухом

Зі свого містечка

Мені здалося, що я бачив прекрасну Клеопатру

Хто, нам кажуть

Очолював імператор Німеччини Цезар

По недоуздку

Вітер, що йде через гору

Зведе мене з розуму

Танцюйте, співайте, селяни, настає ніч

Сабіна одного дня

Продала все, її голуба красуня

всю його любов

За золотий перстень графа Сальданьї

За коштовність;

Вітер, що йде через гору

зводив мене з розуму