Распахнутые ветра - Юрий Визбор

А распахнутые ветра

Снова в наши края стучатся —

К синеглазым своим горам

Не пора ли нам возвращаться?

Ну, а что нас ждет впереди?

Вон висят над чашей долины

Непролившиеся дожди,

Притаившиеся лавины.

Снова ломится в небо день,

Колет надвое боль разлуки,

И беда, неизвестно где,

Потирает спросонья руки.

Ты судьбу свою не суди —

Много раз на дорогу хлынут

Непролившиеся дожди,

Притаившиеся лавины.

Звезды падают нам к ногам,

Покидаем мы наши горы,

Унося на щеках нагар

Неразбившихся метеоров.

Так живем и несем в груди

По московским мытарствам длинным

Непролившиеся дожди,

Притаившиеся лавины.

А розкриті вітри

Знову в наші краї стукають —

До синєоких своїх гор

Чи не пора нам повертатися?

Ну, а що нас чекає попереду?

Он висять над чашею долини

Дощі, що не пролилися,

Лавини, що причаїлися.

Знову ломиться в небо день,

Коле надвоє біль розлуки,

І біда, невідомо де,

Потирає спросоння руки.

Ти долю свою не суди —

Багато разів на дорогу хлинуть

Дощі, що не пролилися,

Лавини, що причаїлися.

Зірки падають нам до ног,

Залишаємо ми наші гори,

Виносячи на щеках нагар

Нерозбитих метеорів.

Так живемо і несемо в грудях

По московським поневірянням довгим

Дощі, що не пролилися,

Лавини, що причаїлися.