Девять - Дельфин

По шелковым путям твоих волос,

Бредут мои израненные пальцы.

Ища исток, распущенности кос,

Дрожат в ознобе нежности скитальцы.

Мой взгляд усталой птицей в бездне глаз твоих,

Парит над северным бессмертием моря.

Как будто в первый и последний раз,

Теперь уже ни с чем не споря.

Твое второе сердце пробует стучать,

Густую кровь в себя вбирая жадно-шумно.

Я слушаю его мне хочется узнать,

Какое имя станет тишиной на камне лунном.

И в чьей груди будет греметь,

То сердце молотом об мира наковальни.

Чьим выдохом пронзительная медь,

Вдруг закричит объятая печалью.

Сквозь неба синие в шелках,

Взметнулась белой искрой птица,

Чтобы узнать, как глубока небесная река

И в солнце утопиться.

В тишине тебя Вселенных океан,

Слепого будущего сжиженное время.

Звезды сознания вспыхнувший обман,

Счастья неведения, скорая потеря.

Вся прелесть в том, что мы обречены

И каждый миг для нас всегда последний,

Как удивительно, когда проснувшись ты,

Меня толкаешь в день бездонно летний.

Шовковими шляхами твого волосся,

Бредуть мої поранені пальці.

Шукаючи витік, розбещеності кіс,

Тремтять в ознобі ніжності мандрівники.

Мій погляд втомленим птахом у безодні очей твоїх,

Парит над північним безсмертям моря.

Ніби в перший і останній раз,

Тепер уже ні з чим не сперечаючись.

Твоє друге серце пробує стукати,

Густу кров у себе вбираючи жадібно-галасливо.

Я слухаю його мені хочеться дізнатися,

Яке ім'я стане тишею на камені місячному.

І в чий груди гримітиме,

То серце молотом просвіту ковадла.

Чиїм видихом пронизлива мідь,

Раптом закричить охоплена сумом.

Крізь неба сині в шовках,

Зметнулася білою іскрою птах,

Щоб дізнатися, як глибока небесна річка

І в сонці втопитися.

У тиші тебе Всесвітів океан,

Сліпого майбутнього скраплений час.

Зірки свідомості обман, що спалахнув,

Щастя незнання, швидка втрата.

Вся краса в тому, що ми приречені

І кожну мить для нас завжди остання,

Як дивно, коли прокинувшись ти,

Мене штовхаєш у день бездонно літній.