Я с тобой - Белая Гвардия, Зоя Ященко

Мне скоро вот уже семь тысяч лет,

Меня по детству сглазил поэт,

Сказал, что жить мне в обители рая,

Да только я все не умираю.

И не смотря на границы столбы,

Я в жизнь пошел, как в лес по грибы,

Мне утро подало знак синевою,

И тут я понял, что я с тобою.

Я с тобой!

Я с тобой!

Весь день пугали дорогой в ад,

Под вечер начался звездопад,

И мне звездою пробило грудь,

Упал, да только не мог все заснуть.

Ко мне зима забралась в постель,

На голову снег, по рукам метель,

И вел я долго неравный бой,

Меня спасло то, что я с тобой.

Я с тобой!

— с весной первой птицей.

Я с тобой!

— с колодца водицей.

Пеплом на ресницах, солнцем на руке,

Каплей дождя на щеке…

Ко мне во сне приходил мой генерал,

Он на свободе жениться мечтал,

За день до свадьбы ушел на войну,

И так никто о нем и не вспоминал.

Ушли глухие, пришли слепые,

Всем реки в золоте, по мне — так любые,

Всем крест на шею да орден героя,

По мне б так просто остаться с тобою.

Я с тобой!

— с весной первой птицей.

Я с тобой!

— с колодца водицей.

Пеплом на ресницах, солнцем на руке,

Каплей дождя на щеке…

Мне дороги записаны в сестры,

Мне ветра записаны в братья,

Мне бы забыть кино прошлой смерти

Про тюрьмы духа да черные платья,

Мне не одевать их злые одежды,

Мне хватает Веры, Любви да Надежды,

Мне земля за все все простила,

Мне от тебя небо ключ подарило,

Мне надоели костюмы и маски,

Я не хочу быть героем из сказки,

Если мне лететь, мне и славы не надо,

Если мне упасть, то ты будешь рядом.

Ты мне скажешь: «Не может быть этого,

Мы с тобой на разных планетах…»

Я рассмеюсь и окна открою.

Я — это ты, и всегда был тобою.

Мені скоро ось уже сім тисяч років,

Мене по дитинству наврочив поет,

Сказав, що жити мені в обителі раю,

Та тільки я все не вмираю.

І незважаючи на кордони стовпи,

Я в життя пішов, як у ліс по гриби,

Мені ранок подав знак синявою,

І тут я зрозумів, що я з тобою.

Я з тобою!

Я з тобою!

Весь день лякали дорогою в пекло,

Надвечір почався зорепад,

І мені зіркою пробило груди,

Впав, та тільки не міг усе заснути.

До мене зима забралася в постіль,

На голову сніг, по руках хуртовина,

І вів я довго нерівний бій,

Мене врятувало те, що я з тобою.

Я з тобою!

— з навесні першим птахом.

Я з тобою!

— з колодязя водицею.

Попелом на вій, сонцем на руці,

Краплі дощу на щеці…

До мене уві сні приходив мій генерал,

Він на свободі одружуватися мріяв,

За день до весілля пішов на війну,

І так ніхто про нього і не згадував.

Пішли глухі, прийшли сліпі,

Всім річки в золоті,по мені — так будь-які,

Всім хрест на шию та орден героя,

По мені так просто залишитися з тобою.

Я з тобою!

— з навесні першим птахом.

Я з тобою!

— з колодязя водицею.

Попелом на вій, сонцем на руці,

Краплі дощу на щеці…

Мені дороги записані в сестри,

Мені вітри записані в брати,

Мені би забути кіно минулої смерті

Для в'язниці духу та чорні сукні,

Мені не одягати їх злий одяг,

Мені вистачає Віри, Любові та Надії,

Мені земля за все все пробачила,

Мені від тебе небо ключ подарувало,

Мені набридли костюми і маски,

Я не хочу бути героєм з казки,

Якщо мені летіти, мені і слави не треба,

Якщо мені впасти, то ти будеш поруч.

Ти мені скажеш: «Не може бути цього,

Ми з тобою на різних планетах ... »

Я розсміюся і вікна відкрию.

Я — це ти, і завжди був тобою.