Он не верит в меня - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Он не верит в меня, он и слышать не хочет обо мне,

Он читает такие гигантские книги о британской войне,

Я смотрю на него из угла двухэтажной квартиры и жду,

Ведь когда-то должно же ему надоесть говорить ерунду,

И он скажет мне слово, такое короткое слово,

С которым рифмуется горных ущелий вода (да, да),

Поезда, города (да, да), лабуда, лебеда (да, да),

И летящая по небу звезда.

И он скажет мне слово.

Он не верит в меня, он считает меня

Безалаберной куклой с картинки в твоем букваре,

Он лежит, растянувшись, и пьет сквозь соломинку воздух на Лысой горе.

Я смотрю на него через призму светящихся капель на мокрой листве,

Ведь когда-то должны же ему надоесть эти войны,

Деревянные кони на шахматном поле в медовой траве,

И он скажет мне слово, такое короткое слово,

С которым рифмуется весь белый свет (нет, нет),

Пистолет, амулет (нет, нет), плед и кабриолет (нет, нет),

Марлезонский балет (нет, нет).

И он скажет мне слово.

Он не верит в меня, он играет такую безумную музыку белых дождей,

Он поет симфоническим голосом песнь погребенных вождей.

Я смотрю на него из десятого кресла в последнем ряду,

Я вращаю в руке апельсин и мучительно жду.

И он скажет мне слово…

Він не вірить в мені, він і чути не хоче про мене,

Він читає такі гігантські книги про британську війну,

Я дивлюся на ньому з кута двоповерхової квартири і жду,

Адже колись має ж йому набридти говорити дурниці,

І він скаже мені слово, таке коротке слово,

З яким римується гірських ущелин вода (так, так),

Поїзди, міста (так, так), лабуда, лобода (так, так),

І зірка, що летить по небу.

І він скаже мені слово.

Він не вірить у мене, він вважає мене

Безладною лялькою з картинки у твоїм букварі,

Він лежить, розтягнувшись, і п'є крізь соломинку повітря на Лисій горі.

Я дивлюся на нього через призму крапель, що світяться, на мокрому листі,

Адже колись повинні ж йому набридти ці війни,

Дерев'яні коні на шаховому полі в медовій траві,

І він скаже мені слово, таке коротке слово,

З яким римується весь білий світло (ні, ні),

Пістолет, амулет (ні, ні), плед і кабріолет (ні, ні),

Марлезонський балет (ні, ні).

І він скаже мені слово.

Він не вірить в мені, він грає таку шалену музику білих дощів,

Він співає симфонічним голосом пісню похованих вождів.

Я дивлюся на ньому з десятого крісла в останньому ряду,

Я обертаю в руці апельсин і болісно чекаю.

І він скаже мені слово...