Песня рядового - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Когда закончилось все, мы осознали, что остались ни с чем.

Генералы делили победу за нашим плечом.

Мы стояли на коленях в храме среди тысяч свечей,

Благодарили Небо за право пожить ещё.

Корабли уходили без нас, нас не брали на борт,

А в газетах писали, что каждый уцелевший герой,

Нашим домом, похоже, надолго, становился порт,

И рада нам была только та, что звалась сестрой.

Припев:

Это конец войны.

Несколько лет в аду.

Только дождись меня,

Я по воде приду…

Как велика земля!..

Где-то цветут сады,

Мне бы дойти туда,

Мне бы глоток воды…

Неотправленные письма, как испуганные птицы в силках

Ломали крылья, пропадая в почерневших лесах,

Старуха выносила мертвых на костлявых руках,

Живые теряли разум, заглянув ей в глаза.

Мы стояли по горло в трясине, улыбаясь весне,

Мы глохли от взрывов, мы видели вещие сны,

Мы сжигали деревни, и плавилось солнце в огне,

Мы знали слишком много такого, чего знать не должны.

Мы обязаны выжить просто потому, что нас ждут.

И вдруг все затихло, мы не знали, что конец войны…

Не знали, что конец войны…

Нас оставили там, обрекая на самосуд.

Мы сделали все, как нужно, и теперь не нужны.

Припев:

Это конец войны.

Несколько лет в аду.

Только дождись меня,

Я по воде приду,

Я по воде…

Река нас вывела в город вдоль горных цепей.

День за днем оживали кварталы, вставала заря.

Мальчишки гоняли по крышам ручных голубей,

И глядя на них, мы понимали, что не все было зря.

Но мы отравлены дурью, мы чужие на этом пиру.

Эти марши оркестров, фейерверки помпезных ракет,

Эти флаги с гербами, реющие на ветру,

Это наша страна, которой до нас дела нет.

Припев:

Это конец войны.

Несколько лет в аду.

Только дождись меня,

Я по воде приду,

Я по воде…

Коли закінчилося все, ми усвідомили, що залишилися ні з чим.

Генерали ділили перемогу за нашим плечем.

Ми стояли на колінах у храмі серед тисяч свічок,

Дякували Небу за право пожити ще.

Кораблі йшли без нас, нас не брали на борт,

А в газетах писали, що кожен уцілілий герой,

Нашим будинком, схоже, надовго, ставав порт,

І рада нам була тільки та, що звалася сестрою.

Приспів:

Це кінець війни.

Кілька років у пеклу.

Тільки дочекайся мене,

Я по воді прийду...

Яка велика земля!..

Десь цвітуть сади,

Мені б дійти туди,

Мені би ковток води…

Ненадіслані листи, як перелякані птахи в силках

Ломали крила, пропадаючи в почорнілих лісах,

Стара виносила мертвих на кістлявих руках,

Живі втрачали розум, зазирнувши їй в очі.

Ми стояли по горло в трясовині, посміхаючись весні,

Ми глухли від вибухів, ми бачили пророчі сни,

Ми спалювали села, і плавилося сонце у вогні,

Ми знали занадто багато такого, чого знати не повинні.

Ми зобов'язані вижити просто тому, що на нас чекають.

І раптом все затихло, ми не знали, що кінець війни...

Не знали, що кінець війни…

Нас залишили там, прирікаючи на самосуд.

Ми зробили все, як потрібно, і тепер не потрібні.

Приспів:

Це кінець війни.

Кілька років у пеклу.

Тільки дочекайся мене,

Я по воді прийду,

Я по воді…

Річка нас вивела в місто вздовж гірських ланцюгів.

День за днем ​​оживали квартали, вставала зоря.

Хлопчаки ганяли по дахах ручних голубів,

І дивлячись на ніх, ми розуміли, що не все було даремно.

Але ми отруєні дурницею, ми чужі на цьому бенкеті.

Ці марші оркестрів, феєрверки помпезних ракет,

Ці прапори з гербами, що лунають на вітрі,

Це наша країна, якої до нас справи немає.

Приспів:

Це кінець війни.

Кілька років у пеклу.

Тільки дочекайся мене,

Я по воді прийду,

Я по воді…