Увертюры белых рек - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Её вечер утра мудреней,

Её дом — обычный дом,

В её городе полно камней

С человеческим лицом.

Иногда ночами страшный шум,

Ей не страшно засыпать.

Очень трудно потерять свой ум,

Если нечего терять.

И, проснувшись как-то раз одна,

Позабыла, что спала,

Позвала весну — пришла весна,

Белокрыла и светла.

Постелила свежую траву,

Из цветов сплела браслет,

И надела платье из дождя,

И пошла встречать рассвет.

На моей запутанной руке

Очень странная звезда.

От неё такой печальный свет,

Он привёл меня сюда.

Расступились серые дома,

Распугали голубей.

Я от мира зачерпнул ума

И теперь ещё глупей.

Ей не нужно от меня меня,

Она знает, что со мной,

И качает колокол огня,

И зовёт меня домой,

И играет мне, пока я сплю,

Увертюры белых рек.

Я один, и я её люблю,

Как любил ребёнком снег.

Її вечор ранку мудріший,

Її будинок — звичайний будинок,

В ї місті повно каменів

З людським обличчям.

Іноді ночами страшний шум,

Їй не страшно засипати.

Дуже важко втратити свій розум,

Якщо нема чого втрачати.

І, прокинувшись одного разу,

Забула, що спала,

Покликала весну - прийшла весна,

Білокрила та світла.

Постеліла свіжу траву,

З квітів сплела браслет,

І наділу сукню з дощу,

І пішла зустрічати світанок.

На моїй заплутаній руці

Дуже дивна зірка.

Від неї таке сумне світло,

Він привів мене сюди.

Розступилися сірі будинки,

Розлякали голубів.

Я від світу зачерпнув розуму

І тепер ще дурніший.

Їй не потрібно від мене,

Вона знає, що зі мною,

І качає дзвін вогню,

І кличе мене додому,

І грає мені, поки я сплю,

Увертюри білих рік.

Я один, і я її люблю,

Як любив дитиною сніг.