У моей чашки - Зоя Ященко, Белая Гвардия

У моей чашки нет дна.

Я хотела напиться, колодец нашла,

И воды зачерпнула, к губам поднесла,

Но у моей чашки нет дна.

Поперек дороги мне встала река,

Мне что-то шептали ее берега.

Я хотела уплыть, я в лодку вошла,

Но у моей лодки нет весла.

Я хотела позвать Его, голос пропал.

Только серые совы слетелись на зов.

Он меня не услышал, меня не узнал,

Теперь у моей песни нет слов.

Но и это не страшно, а страшно то,

Что это не сон, тут не видно конца.

Я стою под звездами в дырявом пальто,

И на мне, о Господи, нет лица.

А в этом городе не пахнут цветы,

И от этого становится еще страшней.

А эти окна слепы, как кроты,

А эти деревья не пускают корней.

А в газетах пишут, наступила весна.

В газетах пишут, в основном, о весне.

А у моей чашки нет дна,

А я, о Господи, на самом дне.

Я лежу, как кошка, свернувшись в калач,

А звезд уже не видно из-за скопища туч.

Я смотрю сквозь ресницы на розовый мяч,

От которого тянется единственный луч.

У моєї чашки немає дна.

Я хотіла напитися, колодязь знайшла,

І води зачерпнула, до губ піднесла,

Але у моєї чашки немає дна.

Поперек дороги мені встала річка,

Мені щось шепотіли її береги.

Я хотіла спливти, я в човна увійшла,

Але у мого човна немає весла.

Я хотіла покликати Його, голос зник.

Тільки сірі сови злетілися на поклик.

Він мене не почув, мене не дізнався,

Тепер у моєї пісні немає слів.

Але і це не страшно, а страшно те,

Що це не сон, тут не видно кінця.

Я стою під зірками в дірявому пальті,

І на мені, о Господи, немає особи.

А в цьому місті не пахнуть квіти,

І від цього стає ще страшніше.

А ці вікна сліпі, як кроти,

А ці дерева не пускають коріння.

А в газетах пишуть, настала весна.

У газетах пишуть, в основному, про весну.

А у моєї чашки немає дна,

А я, о Господи, на самому дні.

Я лежу, як кішка, згорнувшись у калач,

А зірок уже не видно через скупчення хмар.

Я дивлюсь крізь вії на рожевий м'яч,

Від якого тягнеться єдиний промінь.