Сердце моё - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Руки мои — что хворост в сыром лесу,

Ноги мои — что пни у засохшей речки.

На коромысле слезы свои несу,

Боль моя, точно пес, скулит на крылечке.

Лето стучится в ставни ветками лип,

Сны с мордами крыс прячутся в норы.

Песня больше похожа на горький всхлип,

Медный пятак луны, и тот выкрали воры.

Я ли не созывала к столу гостей,

Я ли в платьях-монистах не танцевала?

Руки мои — что крылья у лебедей,

Я ли белыми крыльями не обнимала?..

Нынче выйду из дома, глядь — дома нет,

Лес густой, да немые в зарослях птицы.

Я к озерам, а их уж простыл и след,

Так и стою, как сноп посреди светлицы.

Да скажите же, кто там за озером плачет,

Ищет дом да калиточку?

Да скажите же, кто там за пазухой прячет

Сердце мое на ниточке?

Руки мої— що хмиз у сирому лісі,

Ноги мої— що пні у засохлої річки.

На коромислі сльози свої несу,

Біль мій, наче пес, щипає на ганку.

Літо стукає в віконниці гілками лип,

Сни з мордами щурів ховаються в нори.

Пісня більше схожа на гіркий схлип,

Мідний п'ятак місяця, і той викрали злодії.

Я ли не скликала до стола гостей,

Чи я в сукнях-моністах не танцювала?

Руки мої—що крила у лебедів,

Я або білими крилами не обіймала?..

Нині вийду з дому, дивись — удома немає,

Ліс густий, та німі в заростях птиці.

Я до озерам, а их уже простиг і слід,

Так і стою, як сніп посеред світлиці.

Так, скажіть, хто там за озером плаче,

Шукає будинок та хвірточку?

Так, скажіть, хто там за пазухою ховає

Серце моє на ниточці?