Куклы - Белая Гвардия, Зоя Ященко

Куклы собирают чемоданы,

Будто бы всерьез, не понарошку.

Свадебное платье и пижама,

Голубая, в белые горошки,

Пара шляпок, туфли на резинке

В кукольные сложены коробки,

Старые подклеенные книжки,

Связанные в ровненькие стопки.

Выселяют, снова выселяют!

За окном опять бушует вьюга.

Куклы упаковывают чашки,

Утешают бережно друг друга:

— Помнишь, как в окно влетела птица,

Как она ходила по паркету…

— Помнишь, как, нырнув под одеяло,

Мы читали Бёлля до рассвета.

— Сколько раз под этой лампой рыжей

Я зимой сидела над вязаньем…

Собирают куклы торопливо

Светлые свои переживанья.

На столе раскладывают карты,

Может, в картах спрятана подсказка,

Где, в каком районном Зазеркалье

Новая для них начнется сказка.

И никто на всем огромном свете

Не услышит кукольного плача,

Куклы плачут молча, сквозь улыбку.

Да и не получится иначе.

— Не волнуйся, люди нас не бросят!

И дворец для нас построят дивный!

Мы почти такие же, как люди,

Только непростительно наивны…

Грузовик сигналит у парадной.

— Вот и все.

Присядем на дорожку.

Отчего так больно сжалось сердце?

Не всерьез, конечно.

Понарошку.

Ляльки збирають валізи,

Начебто б серйозно, не навмисно.

Весільне плаття та піжама,

Блакитна, в білі горошки,

Пара капелюшок, туфлі на гумці

У лялькові складені коробки,

Старі підклеєні книжки,

Пов'язані в рівні стоси.

Виселяють, знову виселяють!

За вікном знову вирує завірюха.

Ляльки пакують чашки,

Втішають дбайливо один одного:

— Пам'ятаєш, як у вікно влетів птах,

Як вона ходила по парку…

— Пам'ятаєш, як, пірнувши під ковдру,

Ми читали Белля до світанку.

— Скільки разів під цією лампою рудою

Я взимку сиділа над в'язанням…

Збирають ляльки квапливо

Світлі свої переживання.

На столі розкладають карти,

Може, в картах схована підказка,

Де, в якому районному Задзеркаллі

Нова для них розпочнеться казка.

І хто на всьому величезному світлі

Не почує лялькового плачу,

Ляльки плачуть мовчки, крізь посмішку.

Так і не вийде інакше.

— Не хвилюйся, люди нас не кинуть!

І палац для нас побудують чудовий!

Ми майже такі ж, як люди,

Тільки непробачно наївні…

Вантажівка сигналить у парадної.

- От і все.

Присядемо на доріжку.

Чому так боляче стислося серце?

Не серйозно, звичайно.

Понарошку.