Грустный мотив - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Она не умела одеваться.

Она

Не была красивой, казалась смешной.

Писала с ошибками, мало читала,

Курила сигареты, одну за одной.

Она любила плохое кино,

На запястье носила тяжелый браслет,

Красила губы морковной помадой,

Никто не знал, сколько ей лет.

Мы сидели в проходе, на самой галерке,

В бокалах таяли кубики льда.

Забыв обо всем, затаив дыханье,

Мы слушали, как она пела тогда.

Когда она пела, притихли бульвары,

На дальних планетах рождались моря,

Ломались часы, распускался багульник,

Снежные псы толпились в дверях.

Пока она пела, мелькали столетья,

Плакал швейцар, вспоминая войну.

Чей-то ребенок вышел на сцену

С красным цветком, и потрогал струну.

Она улыбнулась кому-то из зала,

Спела на бис очень грустный мотив.

Выйдя в фойе, надевая пальто,

Мы больше не знали, куда нам идти.

Вона не вміла одягатися.

Вона

Не була красивою, здавалася смішною.

Писала з помилками, мало читала,

Курила сигарети, одну за однією.

Вона любила погане кіно,

На зап'ясті носила важкий браслет,

Красила губи морквяною помадою,

Ніхто не знав, скільки їй років.

Ми сиділи в проході, на самій гальорці,

У бокалах танули кубики льоду.

Забувши про все, затамувавши подих,

Ми слухали, як вона співала тоді.

Коли вона співала, притихли бульвари,

На далеких планетах народжувалися моря,

Ламався годинник, розпускався багно,

Снігові пси юрмилися в дверях.

Поки вона співала, миготіли століття,

Плакав швейцар, згадуючи війну.

Чия дитина вийшла на сцену

З червоною квіткою, і поторкав струну.

Вона посміхнулася комусь із залу,

Спіла набіс дуже сумний мотив.

Вийшовши у фойє, одягаючи пальто,

Ми більше не знали, куди нам йти.