Дом без ключей - Белая Гвардия, Зоя Ященко

Мы с тобою летучие мыши.

Наши дети гуляют по крышам,

Собирая вишню небес.

Как мы живы?

Мы жить не умеем.

Сколько раз мы с тоскою на шее

Уходили с намоленных мест!..

И нашим ли скрипкам спорить с хохотом постылой войны?

Нашим цветам не дождаться весны…

И синяя ночь водой по стеклу,

Легкие па теней на полу,

Это наш дом без ключей…

Грустные фильмы, шорохи тьмы,

Сладкие сны, уставшие мы…

Мы не ходим в театр

И не учим ролей…

Мы одели в молчание души,

Мы свободны, как мысли игрушек.

Мы спаслись, нас уже не спасти.

Боль — слова, боль — простые движенья.

Мир ломает наш мир как печенье.

Хочется встать и уйти.

Но небо лечит, а звезды учат паденьям без слез.

У этой реки где-то должен быть мост.

И синяя ночь водой по стеклу,

Легкие па теней на полу,

Это наш дом без ключей…

Грустные фильмы, шорохи тьмы,

Сладкие сны, уставшие мы…

Мы не ходим в театр

И не учим ролей…

Ми з тобою кажани.

Наші діти гуляють по дахах,

Збираючи вишню небес.

Як ми живі?

Ми жити не вміємо.

Скільки разів ми з тугою на шию

Йшли з намолених місць!

І нашим чи скрипкам сперечатися з реготом постилої війни?

Нашим квітам не дочекатися весни…

І синя ніч водою по скла,

Легкі па тіней на підлозі,

Це наш будинок без ключів.

Сумні фільми, шарудіння пітьми,

Солодкі сни, що втомилися ми…

Ми не ходимо в театр

І не вчимо ролей…

Ми одягли в мовчання душі,

Ми вільні, як думки іграшок.

Ми врятувалися, нас уже не врятувати.

Біль - слова, біль - прості рухи.

Світ ламає наш світ як печиво.

Хочеться встати і піти.

Але небо лікує, а зірки вчать падінням без сліз.

У цієї річки десь має бути міст.

І синя ніч водою по скла,

Легкі па тіней на підлозі,

Це наш будинок без ключів.

Сумні фільми, шарудіння пітьми,

Солодкі сни, що втомилися ми…

Ми не ходимо в театр

І не вчимо ролей…