Про нас (Остывший чай) - Евгений Григорьев – Жека

Как жаль, не выпало нам случая,

Тебя мне раньше повстречать,

Смахнуть, все, что сейчас нас мучает,

Как лист осенний с мокрого плеча.

И мы как дети, прогулявшие,

С весною вместе свой урок,

Должны придумать оправдание

Для тех, кто нас давно читает между строк.

Припев:

Пряча крылья за спиной, тем, что было не дыша,

Каждый по своим домам едем заспеша.

Чтоб, не поднимая глаз, там пить давно остывший чай,

И опять про нас, про нас, думать невзначай.

Про нас, что друг у друга спрятаны,

Пьянящим небом в тайниках,

Его, воруя, тихой сапою,

Летаем тайно в наших облаках.

И так из облаков домой не хочется,

Вновь приземляться в будни пустоты,

Где лист осенний кружит в одиночестве,

И чай на кухне, что давно остыл.

Припев:

Пряча крылья за спиной, тем, что было не дыша,

Каждый по своим домам едем заспеша.

Чтоб, не поднимая глаз, там пить давно остывший чай,

И опять про нас, про нас, думать невзначай.

Пряча крылья за спиной, тем, что было не дыша,

Каждый по своим домам едем заспеша.

Чтоб, не поднимая глаз, там пить давно остывший чай,

И опять про нас, про нас, думать невзначай.

Як шкода, не випало нам випадку,

Тебе мені раніше зустріти,

Смахнути, все, що зараз нас мучить,

Як лист осінній з мокрого плеча.

І ми як діти, що прогуляли,

З весною разом свій урок,

Повинні вигадати виправдання

Для тих, хто нас давно читає між рядками.

Приспів:

Ховаючи крила за спиною, тим, що було не диха,

Кожен по своїх будинках їдемо заспішаючи.

Щоб, не піднімаючи очей, там пити давно остиглий чай,

І знову про нас, про нас, думати ненароком.

Про нас, що друг у друга сховані,

П'янким небом у схованках,

Його, крадучи, тихою сапою,

Літаємо таємно в наших хмарах.

І так з хмар додому не хочеться,

Знову приземлятися в будні порожнечі,

Де лист осінній кружляє в одиниці,

І чай на кухні, що давно остигнув.

Приспів:

Ховаючи крила за спиною, тим, що було не диха,

Кожен по своїх будинках їдемо заспішаючи.

Щоб, не піднімаючи очей, там пити давно остиглий чай,

І знову про нас, про нас, думати ненароком.

Ховаючи крила за спиною, тим, що було не диха,

Кожен по своїх будинках їдемо заспішаючи.

Щоб, не піднімаючи очей, там пити давно остиглий чай,

І знову про нас, про нас, думати ненароком.