Фотокарточка - Евгений Григорьев – Жека

Сидишь у стойки одиноко,

На сцене кабака оркестр

Лабает «Свет московских окон»

С мажором, путая диез.

А перед ним пустеет пятый

С московской водочкой графин,

Ты на него бросаешь взгляды —

Один он или не один.

И у него не то чтоб горе,

А так по жизни не фартит,

Ну, в общем, всё с утра в миноре

И водочка не веселит.

А ты, что взгляды шлёшь от стойки,

Увы, не вырулишь дела.

Порхаешь бабочкой ночной ты,

Смотри-ка — встала, подошла.

Рукою с тонкой сигаретой,

Как лётчик мёртвую петлю,

Ты описала в тусклом свете:

«Грустите, можно прикурю?»

И почему-то показались

Родными девичьи глаза.

«Глядишь печаль, развеешь малость»,

В них, заглянув, себе сказал.

Соврав, что лет ей скоро двадцать,

И согласившись на рубли,

Перевела она их в баксы

И ночь, оплаченной любви.

И отработавшись на совесть,

Похмельным утром поднялась,

Неловко в сумке, своей роясь,

На пол вдруг все посыпалось.

Помада, тушь, презервативы,

И фотокарточка одна, —

Она и мать её у ивы,

И край знакомого села.

А он, взглянув на мать — всё понял:

Жену он бывшую узнал,

И заревев от жуткой боли,

На дочь глаза свои поднял:

«Прости меня, бродягу, дочка —

Ты родилась, я сразу сел…

И мать развод офоримив срочно,

Вновь вышла замуж сделав дел.

И мать развод оформив срочно,

Вновь вышла замуж, сделав дел,

А ты другого звала папой,

А я по тюрьмам-лагерям.

И видно дьявол взял нас в лапы,

Нам не досуг, так свёл нас сам».

А ты в ответ расхохоталась:

«В своем ли ты уме, родной?

Если б и так, прибавил б малость,

За ночку с родственной душой»!

И уплыла, а он остался,

И через день его нашли.

Он тихо так в петле качался,

От грешной воспарив земли.

Сидиш біля стійки самотньо,

На сцені кабака оркестр

Лабає «Світло московських вікон»

З мажором, плутаючи діез.

А перед ним пустіє п'ятий

З московською горілкою графин,

Ти на нього кидаєш погляди

Один він або не один.

І у ньому не то щоб горе,

А так по життя не фартит,

Ну, загалом, все з ранку в мінорі

І горілка не веселить.

А ти, що погляди шлеш від стійки,

На жаль, не вирулиш справи.

Пурхаєш метеликом нічний ти,

Глянь-ка— встала, підійшла.

Рукою з тонкою сигаретою,

Як льотчик мертву петлю,

Ти описала в тьмяному світлі:

«Сумкуєте, можна прикурю?»

І чомусь здалися

Рідними дівочі очі.

«Дивишся сум, розвієш трохи»,

В них, зазирнувши, собі сказав.

Збрехавши, що років їй скоро двадцять,

І погодившись на рублі,

Переклала вона їх в бакси

І ніч, оплаченого кохання.

І відпрацювавшись на совість,

Похмільним ранком піднялася,

Незручно в сумці, своєю риючись,

На підлогу раптом все посипалося.

Помада, туш, презервативи,

І фотокарточка одна, —

Вона і мати її, у верби,

І край знайомого села.

А він, глянувши на мати — все зрозумів:

Дружину він колишню дізнався,

І заревів від жахливого болю,

На доньку очі свої підняв:

«Пробач мені, бродягу, доню —

Ти народилася, я відразу сів...

І мати розлучення офоримів терміново,

Знову вийшла заміж, зробивши справ.

І мати розлучення оформивши терміново,

Знову вийшла заміж, зробивши справ,

А ти іншого звала татом,

А я по в'язницях-таборах.

І виде диявол взяв нас у лапи,

Нам не дозвілля, так звів нас сам».

А ти у відповідь розреготалася:

«У своєму ти чи розумі, рідний?

Якщо б і так, додав б трохи,

За ночку із спорідненою душею»!

І спливла, а він залишився,

І через день його знайшли.

Він тихо так у петлі гойдався,

Від грішної підняв землі.