Баллада о чайках - Евгений Григорьев – Жека

Берег жжёт бесшабашным подошвы,

И надув кораблям паруса,

Отправляет их в путь по морским бездорожьям,

Маякам, прослезивши глаза.

А когда маяки исчезают,

Горизонты размыв пеленой,

Люди жизни себе у морей покупают,

Соблазнившись немалой ценой.

Припев:

А чайки сверху, с облаков,

Кричат, как души моряков,

Оставшихся, в плену у дна морского,

Вас мало так, сорвиголов,

Пусть все живут -не в глаз, а в бровь,

А вы, не оставайтесь дома!

Можно дома, на тёплых диванах,

Мир с пульта на экране включать,

А их солят насквозь все шторма океанов,

А им чайки тревожно кричат,

А потом, дна касается якорь,

И причаливши к бухте родной,

Посчитавшись, поймут, что не всякий,

Из команды вернулся домой.

Припев:

А чайки сверху, с облаков,

Кричат, как души моряков,

Оставшихся, в плену у дна морского,

Вас мало так, сорвиголов,

Пусть все живут -не в глаз, а в бровь,

А вы, не оставайтесь дома!

А у тех, кто в пучине лежали

Успокоившись в толще воды,

Души в брызгах огней над волною взлетали,

Пополняя пернатых ряды.

Крылья в небе, крестов наподобие,

Над поверженной гладью морей,

Расклевали своим изголовьем

Слёзы жён, седину матерей.

Не найти ни одной мне причины,

Чтобы душу двум крыльям отдать,

И прорвавшись со дна сквозь немую пучину

Криком над парусами летать.

Бесшабашность давно в небылицах,

И людей я таких не встречал,

Лишь ночами зачем-то мне снится

Что я с ними тонул и летал.

Припев:

А чайки сверху, с облаков,

Кричат, как души моряков,

Оставшихся, в плену у дна морского,

Вас мало так, сорвиголов,

Пусть все живут -не в глаз, а в бровь,

А вы, не оставайтесь дома!

А вы, не оставайтесь дома!

Берег палить безшабашною підошви,

І надувши кораблям вітрила,

Відправляє їх у шлях по морських бездоріжжях,

Маякам, розплакавши очі.

А коли маяки зникають,

Горизонти розмив пеленою,

Люди життя собі у морів купують,

Спокусившись чималою ціною.

Приспів:

А чайки зверху, з хмар,

Кричать, як душі моряків,

Тих, що залишилися, в полоні біля дна морського,

Вас мало так, зірвиголов,

Нехай усі живуть -не в очі, а в бров,

А ви, не залишайтеся вдома!

Можна вдома, на теплих диванах,

Світ з пульта на екрані включати,

А их солять наскрізь усі шторми океанів,

А ім чайки тривожно кричать,

А потім, дна стосується якір,

І причаливши до бухти рідної,

Порахувавшись, зрозуміють, що не кожен,

З команди повернувся додому.

Приспів:

А чайки зверху, з хмар,

Кричать, як душі моряків,

Тих, що залишилися, в полоні біля дна морського,

Вас мало так, зірвиголов,

Нехай усі живуть -не в очі, а в бров,

А ви, не залишайтеся вдома!

А у тих, хто в безодні лежали

Заспокоївшись у товщі води,

Душі в бризках вогнів над хвилею злітали,

Поповнюючи пернатих ряди.

Крила в небі, хрестів на кшталт,

Над поваленою гладдю морів,

Розклеювали своїм узголів'ям

Сльози дружин, сивину матерів.

Не знайти жодної причини,

Щоб душу двом крилам віддати,

І прорвавшись з дна крізь німу безодню

Криком над вітрилами літати.

Безшабашність давно в небилицях,

І людей я таких не зустрічав,

Лише ночами навіщось мені сниться

Що я з ними тонув і літав.

Приспів:

А чайки зверху, з хмар,

Кричать, як душі моряків,

Тих, що залишилися, в полоні біля дна морського,

Вас мало так, зірвиголов,

Нехай усі живуть -не в очі, а в бров,

А ви, не залишайтеся вдома!

А ви, не залишайтеся вдома!