Вот якорь поднят - Юрий Кукин

Вот якорь поднят, птиц звенящий караван

В который раз меня зовет и манит,

И ухожу я в беспредельный океан,

Растаяв тенью в утреннем тумане.

И ухожу я в беспредельный океан,

Растаяв тенью в утреннем тумане.

Здесь моя память — мой единственный матрос,

Здесь волны скроют горести земные,

И не подам я никогда сигнала «SOS»,

Координаты или позывные.

И пусть меня никто не провожал,

Но кто-то ждет, да и сейчас, быть может,

Там кто-то пальцы тонкие прижал

К вискам, чтоб боль унять и память не тревожить.

Вот якорь поднят, птиц звенящий караван

В который раз меня зовет и манит,

И ухожу я в беспредельный океан,

Растаяв тенью в утреннем тумане…

Ось якір піднятий, птахів дзвінкий караван

Вкотре мене кличе і вабить,

І йду я в безмежний океан,

Розтанув тінню в ранковому тумані.

І йду я в безмежний океан,

Розтанув тінню в ранковому тумані.

Тут моя пам'ять - мій єдиний матрос,

Тут хвилі приховують земні прикрості,

І не подам я ніколи сигналу «SOS»,

Координати чи позивні.

І нехай мене ніхто не проводжав,

Але хтось чекає, та й зараз, можливо,

Там хтось пальці тонкі притиснув

До скронь, щоб біль угамувати і пам'ять не турбувати.

Ось якір піднятий, птахів дзвінкий караван

Вкотре мене кличе і вабить,

І йду я в безмежний океан,

Розтанув тінню в ранковому тумані.