S.O.S. - Юрий Кукин

Почему-то вдруг мне стало неспокойно.

Не спалось.

Тревогой переполнен.

Вижу: горы подступили ближе

И тоска собакой ноги лижет.

Закурил.

Нет, неуютно в мире.

Не могу понять, чем мой покой нарушен.

И вдруг сердцем слышу — носится в эфире:

«SOS!

Спасите наши души!

«SOS!

Спасите наши души!»

Или это город исчезает в море,

Или это мать кричит от горя,

Или где-то люди потеряли веру,

Или вяжут лилипуты Гулливера,

Или где-то полдень превратился в полночь,

И зовут, зовут, зовут на помощь:

«SOS!

Спасите наши души!

«SOS!

Спасите наши души!»

Кто-то гибнет, тонет, и зовет, и стонет —

Чей корабль в море погибает?

Или это крик затравленных погоней,

И людей пытают или убивают?

И никак не изменить круговорота,

И нельзя узнать, помочь и сделать лучше…

А во мне все рвется к свету кто-то:

«SOS!

Спасите наши души!

«SOS!

Спасите наши души!»

Июнь-июль 1966

Чомусь раптом мені стало неспокійно.

Не спалося.

Тривогою переповнений.

Бачу: гори підступили ближче

І туга собакою ноги лиже.

Закурив.

Ні, незатишно у світі.

Не можу зрозуміти, чим мій спокій порушений.

І раптом серцем чую — носиться в ефірі:

«SOS!

Врятуйте наші душі!

«SOS!

Врятуйте наші душі!"

Або це місто зникає в море,

Або це мати кричить від горя,

Або десь люди втратили віру,

Або в'яжуть ліліпути Гулівера,

Або десь опівдні перетворився на опівночі,

І кличуть, кличуть, кличуть на допомогу:

«SOS!

Врятуйте наші душі!

«SOS!

Врятуйте наші душі!"

Хтось гине, тоне, і кличе, і стогне

Чий корабель у море гине?

Або це крик зацькованих погонів,

І людей катують чи вбивають?

І ніяк не змінити круговороту,

І не можна дізнатися, допомогти і зробити краще…

А во мені рветься до світла хтось:

«SOS!

Врятуйте наші душі!

«SOS!

Врятуйте наші душі!"

Червень-липень 1966