Свидание (Date) - Юрий Кукин

Ну, мне пора идти, уже поговорили, нелепо, словно два глухонемых.

Я вниз гляжу, ботинки в серой пыли, такой же, как в глазах и на висках твоих.

Закрыл глаза и снова лето вижу и детский смех качелей в облаках

И с дочкой я разглядываю книгу, и на концерты сборы впопыхах.

Открыл глаза — разбросаны игрушки, вино в стакане недопитое стоит.

Разорванный конверт, раскрашенные кружки и губы незнакомые твои.

Ах, как давно и мозг и тело — только клетки, ни дня, ни ночи, только сутки

позади.

Я говорю, опять уеду летом, ты говоришь, приедешь — заходи.

Совсем большая выросла девчонка, поймет ли и сумеет ли простить,

Прижав к груди, дочурка стиснула ручонки и надо уходить, и не уйти.

Прижав к груди, дочурка стиснула ручонки и надо уходить, и не уйти.

Ну, мені пора йти, вже поговорили, безглуздо, наче двоє глухонімих.

Я вниз дивлюся, черевики в сірому пилу, такий, як у очах і на скронях твоїх.

Закрив очі і знову літо бачу і дитячий сміх гойдалок у хмарах

І з дочкою я розглядаю книгу, і на концерти збори похапцем.

Розплющив очі — розкидані іграшки, вино в склянці недопите стоїть.

Розірваний конверт, розфарбовані кружки та губи незнайомі твої.

Ах, як давно і мозок і тіло — лише клітини, ні дня, ні ночи, тільки доба

позаду.

Я говорю, знову поїду влітку, ти говориш, приїдеш — заходь.

Зовсім велике виросло дівчисько, зрозуміє чи зуміє пробачити,

Притиснувши до грудей, донька стиснула рученята і треба йти, і не піти.

Притиснувши до грудей, донька стиснула рученята і треба йти, і не піти.