Говоришь, чтоб остался я - Юрий Кукин

Говоришь, чтоб остался я, чтоб опять не скитался я,

Чтоб восходы с закатами наблюдал из окна.

А мне б дороги далекие, да маршруты нелегкие,

Да и песня в дороге той, словно воздух нужна.

Чтобы жить километрами, а не квадратными метрами,

Холод, дождь, мошкара, жара — не такой уж пустяк!

И чтоб устать от усталости, а не от собственной старости

И грустить об оставшшихся, о себе не грустя.

Пусть лесною венерою пихта лапой по нервам бьет,

Не на выставках — на небе наблюдать колера.

И чтоб таежные запахи, а не комнаты затхлые,

И не жить в кабаках, а рукава прожигать у костра.

Говоришь, чтоб остался я, чтоб опять не скитался я,

Чтоб восходы с закатами наблюдал из окна.

А мне б дороги далекие, да маршруты нелегкие,

Да и песня в дороге той, словно воздух нужна.

Кажеш, щоб залишився я, щоб знову не поневірявся я,

Щоб сходи із заходом спостерігав з вікна.

А мені б дороги далекі, так маршрути нелегкі,

Та і пісня в дорозі тієї, немов повітря потрібна.

Щоб жити кілометрами, а не квадратними метрами,

Холод, дощ, мошкара, спека — не така вже дрібниця!

І щоб втомитися від втоми, а не від власної старості

І засумувати про тих, що залишилися, про себе не сумно.

Нехай лісовою венерою ялиця лапою по нервах б'є,

Не на виставках — на небі спостерігати кольори.

І щоб тайгові запахи, а не кімнати затхлі,

І не жити в кабаках, а рукави пропалювати біля вогнища.

Кажеш, щоб залишився я, щоб знову не поневірявся я,

Щоб сходи із заходом спостерігав з вікна.

А мені б дороги далекі, так маршрути нелегкі,

Та і пісня в дорозі тієї, немов повітря потрібна.