Вцепились они в высоту… - Владимир Высоцкий

Вцепились они в высоту, как в свое.

Огонь минометный, шквальный…

А мы все лезли толпой на нее,

Как на буфет вокзальный.

И крики «ура» застывали во рту,

Когда мы пули глотали.

Семь раз занимали мы ту высоту —

Семь раз мы ее оставляли.

И снова в атаку не хочется всем,

Земля — как горелая каша…

В восьмой раз возьмем мы ее насовсем —

Свое возьмем, кровное, наше!

А можно ее стороной обойти, —

И что мы к ней прицепились?!

Но, видно, уж точно — все судьбы-пути

На этой высотке скрестились.

Вцепились они в высоту, как в свое.

Огонь минометный, шквальный…

А мы все лезли толпой на нее,

Как на буфет вокзальный.

Вчепилися вони у висоту, як у своє.

Вогонь мінометний, шквальний.

А ми всі лізли натовпом на ній,

Як на буфет вокзальний.

І крики «ура» застигали в роті,

Коли ми кулі ковтали.

Сім разів займали ми ту висоти —

Сім разів ми її залишали.

І знову в атаку не хочеться всім,

Земля - ​​як горіла каша ...

Восьмого разу візьмемо ми її назовсім

Своє візьмемо, кровне, наше!

А можна її стороною обійти, —

І що ми до неї причепилися?!

Але, видно, вже точно— всі долі-шляхи

На цій висотці схрестилися.

Вчепилися вони у висоту, як у своє.

Вогонь мінометний, шквальний.

А ми всі лізли натовпом на ній,

Як на буфет вокзальний.