Тот, который не стрелял - Владимир Высоцкий

Я вам мозги не пудрю — уже не тот завод.

В меня стрелял поутру из ружей целый взвод.

За что мне эта злая, нелепая стезя?

—

Не то, чтобы не знаю — рассказывать нельзя.

Мой командир меня почти что спас,

Но кто-то на расстреле настоял,

И взвод отлично выполнил приказ,

Но был один, который не стрелял.

Судьба моя лихая давно наперекос, —

Однажды «языка» я добыл, да не донес.

И особист Суэтин, неутомимый наш,

Еще тогда приметил и взял на карандаш.

Он выволок на свет и приволок

Подколотый, подшитый материал,

Никто поделать ничего не смог.

Нет, смог один, который не стрелял.

Рука упала в пропасть с дурацким звуком «Пли!»

И залп мне выдал пропуск в ту сторону земли.

Но слышу: "Жив зараза. Тащите в медсанбат!"

Расстреливать два раза уставы не велят.

А врач потом все цокал языком

И, удивляясь, пули удалял,

А я в бреду беседовал тайком

С тем пареньком, который не стрелял.

Я раны, как собака, лизал, а не лечил,

В госпиталях, однако, в большом почете был.

Ходил в меня влюбленный весь слабый женский пол:

— Эй ты, недостреленный!

Давай-ка на укол!

Наш батальон геройствовал в Крыму,

И я туда глюкозу посылал,

Чтоб было слаще воевать ему,

Кому?

Тому, который не стрелял.

Я пил чаек из блюдца, со спиртиком бывал,

Мне не пришлось загнуться, и я довоевал.

В свой полк определили.

— Воюй, — сказал комбат, —

А что недострелили, так я невиноват!

Я тоже рад был, но, присев у пня,

Я выл белугой и судьбину клял, —

Немецкий снайпер дострелил меня,

Убив того, который не стрелял.

Я вам мізки не пудрю – вже не той завод.

У мене стріляв уранці з рушниць цілий взвод.

За що мені цей злий, безглуздий шлях?

-

Не те щоб не знаю — розповідати не можна.

Мій командир мене майже врятував,

Але хтось на розстрілі наполіг,

І взвод чудово виконав наказ,

Але був один, що не стріляв.

Доля моя лиха давно навперекос,

Якось «мови» я здобув, та не доніс.

І особистий Суетін, невтомний наш,

Ще тоді помітив і взяв на олівець.

Він виволок на світло і приволок

Підколотий, підшитий матеріал,

Ніхто вдіяти нічого не зміг.

Ні, зміг один, що не стріляв.

Рука впала в прірву з безглуздим звуком «Плі!»

І залп мені видав перепустку в той бік землі.

Але чую: "Живий зараза. Тягніть у медсанбат!"

Розстрілювати двічі статути не велять.

А лікар потім все цокав язиком

І, дивуючись, кулі видаляв,

А я в маренні розмовляв потай

З тим хлопцем, котрий не стріляв.

Я рани, як собака, лизав, а не лікував,

У шпиталях, однак, у великій пошані був.

Ходила в мене закохана вся слабка жіноча стать.

- Гей ти, недострілений!

Давай на укол!

Наш батальйон героїзував у Криму,

І я туди глюкозу посилав,

Щоб було солодше воювати йому,

Кому?

Тому, що не стріляв.

Я пив чайок із блюдця, зі спиртиком бував,

Мені не довелося загнутися, і я завоював.

До свого полку визначили.

— Воюй,— сказав комбат,—

А що недострелили, то я невинний!

Я теж радий був, але, присівши біля пня,

Я вив білугу і долю кляв,

Німецький снайпер дострілив мене,

Убивши того, що не стріляв.