Песня о сумашедшем доме - Владимир Высоцкий

Сказал себе я: брось писать,

Но руки сами просятся.

Ох, мама моя родная, друзья любимые!

Лежу в палате — косятся,

Не сплю: боюсь — набросятся,

Ведь рядом — психи тихие, неизлечимые

Бывают психи разные —

Не буйные, но грязные,

Их лечат, морят голодом, их санитары бьют

И вот что удивительно:

Все ходят без смирительных

И то, что мне приносится, всё психи эти жрут

Куда там Достоевскому

С «Записками» известными,

Увидел бы, покойничек, как бьют об двери лбы!

И рассказать бы Гоголю

Про нашу жизнь убогую,

Ей-богу, этот Гоголь бы нам не поверил бы

Вот это мука, плюй на них!

Они же ведь, сука, буйные:

Все норовят меня лизнуть, ей-богу, нету сил!

Вчера в палате номер семь

Один свихнулся насовсем —

Кричал: «Даёшь Америку!»

и санитаров бил

Я не желаю славы, и

Пока я в полном здравии —

Рассудок не померк ещё, и это впереди,

Вот главврачиха — женщина

Пусть тихо, но помешана,

Я говорю: «Сойду с ума!»

— она мне: «Подожди!»

Я жду, но чувствую — уже

Хожу по лезвию ноже:

Забыл алфавит, падежей припомнил только два...

И я прошу моих друзья,

Чтоб кто бы их бы ни был я,

Забрать его, ему, меня отсюдова!

Сказав собі я: кинь писати,

Але руки самі просять.

Ох, мамо моя рідна, друзі кохані!

Лежу в палаті - косяться,

Не сплю: боюся - накинуться,

Адже поряд — психи тихі, невиліковні

Бувають різні психи.

Не буйні, але брудні,

Їх лікують, морять голодом, їхні санітари б'ють

І ось що дивно:

Усі ходять без смиренних

І те, що мені приноситься, всі ці психи жеруть

Куди там Достоєвському

З «Записками» відомими,

Побачив би, покійник, як б'ють об двері чола!

І розповісти б Гоголю

Про наше життя убоге,

Їй-богу, цей Гоголь би нам не повірив би

Ось це мука, плюй на них!

Вони ж, сука, буйні:

Всі намагаються мене лизнути, їй-богу, нема сил!

Вчора у палаті номер сім

Один з глузду з'їхав.

Кричав: «Даєш Америку!»

і санітарів бив

Я не бажаю слави, і

Поки що я в повному здоров'ї

Розум не померк ще, і це попереду,

Ось головлікарка - жінка

Нехай тихо, але схиблена,

Я кажу: «Збожеволію!»

- Вона мені: "Почекай!"

Я чекаю, але відчуваю - вже

Хожу по лезу ножем:

Забув алфавіт, відмінків пригадав лише два...

І я прошу моїх друзів,

Щоб хто б їх не був я,

Забрати його йому звідси!