«Так дымно, что в зеркале нет отраженья…» - Владимир Высоцкий

Так дымно, что в зеркале нет отраженья и даже, порой, не видно лица.

И пары успели устать от круженья, но все-таки я допою до конца,

Все нужные ноты давно сыграли, померкло, погасло вино в бокале.

Минутный порыв говорить пропал не лучше ли молча допить свой бокал.

Полгода не балует солнцем погода и души застыли под коркою льда.

И, видно, напрасно я жду ледохода, но все-таки я допою до конца,

Все нужные ноты давно сыграли, померкло, погасло вино в бокале.

Минутный порыв говорить пропал не лучше ли молча допить свой бокал.

В оркестре играют устало, сбиваясь, смыкается круг, не порвать мне кольца!

Спокойно, мне нужно уйти улыбаясь, но все-таки я допою до конца,

Все нужные ноты давно сыграли, померкло, погасло вино в бокале.

Минутный порыв говорить пропал не лучше ли молча допить свой бокал.

А, может быть, лучше разбить свой бокал?

Мне нужно уйти улыбаясь… Спокойно!

Мне нужно уйти улыбаясь!

Так димно, що в дзеркалі немає віддзеркалення і навіть, часом, не видно обличчя.

І пари встигли втомитися від кружіння, але все-таки я допою до кінця,

Усі потрібні ноти давно зіграли, померкло, згасло вино в бокалі.

Хвилинний порив говорити пропав не краще чи мовчки допити свій келих.

Півроку не балує сонцем погода і душі застигли під кіркою льоду.

І, видно, дарма я чекаю льодоходу, але все-таки я допою до кінця,

Усі потрібні ноти давно зіграли, померкло, згасло вино в бокалі.

Хвилинний порив говорити пропав не краще чи мовчки допити свій келих.

В оркестрі грають втомлено, збиваючись, замикається коло, не¦порвати мені кільця!

Спокійно, мені треба піти посміхаючись, але все-таки я допою до кінця,

Усі потрібні ноти давно зіграли, померкло, згасло вино в бокалі.

Хвилинний порив говорити пропав не краще чи мовчки допити свій келих.

А може, краще розбити келих?

Мені треба піти усміхаючись… Спокійно!

Мені треба піти посміхаючись!