Сказка о несчастных лесных жителях - Владимир Высоцкий

На краю края земли, где небо ясное

Как бы вроде даже сходит за кордон,

На горе стояло здание ужасное,

Издаля напоминавшее ООН.

Все сверкает, как зарница,-

Красота!

Но только вот -

В этом здании царица

В заточении живет.

И Кащей Бессмертный грубое животное

Это здание поставил охранять,

Но по-своему несчастное и кроткое,

Может, было то животное, как знать!

От большой тоски по маме

Вечно чудище в слезах -

Ведь оно с семью главами,

О пятнадцати глазах.

Сам Кащей (он мог бы раньше врукопашную!)

От любви к царице высох и увял,

Стал по-своему несчастным старикашкою,

Ну, а зверь его к царице не пускал.

- Ты пусти меня, чего там,

Я ж от страсти трепещу!

- Хоть снимай меня с работы,

Ни за что не пропущу!

Добрый молодец Иван решил попасть туда, -

Мол, видали мы Кащеев, так-растак!

Он все время, где чего - так сразу шасть туда!

Он по-своему несчастный был дурак.

То ли выпь захохотала,

То ли филин заикал,-

На душе тоскливо стало

У Ивана-дурака.

И началися его подвиги напрасные,

С Баб-Ягами никчемушная борьба -

Тоже ведь она по-своему несчастная

Эта самая лесная голытьба.

Сколько ведьмочек пришибнул!

Двух молоденьких, в соку...

Как увидел утром - всхлипнул,

Жалко стало дураку.

Но, однако же, приблизился, дремотное

Состоянье свое превозмог Иван.

В уголке лежало бедное животное,

Все главы свои склонившее в фонтан.

Тут Иван к нему сигает,

Рубит головы, спеша,

И к Кащею подступает,

Кладенцом своим маша.

И грозит он старику двухтыщелетнему -

-Я те бороду, мол, мигом обстригу!

- Так умри ты, сгинь, Кащей!

- А тот в ответ ему:

-Я бы рад, но я бессмертный, - не могу!

Но Иван себя не помнит:

- Ах ты, гнусный фабрикант!

Вон настроил сколько комнат,

Девку спрятал, интригант!

Я докончу дело, взявши обязательство!.. -

И от этих-то неслыханных речей

Умер сам Кащей без всякого вмешательства,-

Он неграмотный, отсталый был, Кащей.

А Иван, от гнева красный,

Пнул Кащея, плюнул в пол

И к по-своему несчастной

Бедной узнице взошел.

На краю краю землі, де небо ясне

Начебто навіть сходить за кордон,

На горі стояла будівля жахлива,

Здаля нагадує ООН.

Все сяє, як блискавка,-

Краса!

Але тільки ось -

У цьому будинку цариця

У ув'язненні живе.

І Кащій Безсмертний груба тварина

Цей будинок поставив охороняти,

Але по-своєму нещасне і лагідне,

Може, була та тварина, як знати!

Від великої туги по мамі

Вічно чудовисько у сльозах -

Адже воно з сімома главами,

Про п'ятнадцять очей.

Сам Кащій (він міг би раніше врукопашну!)

Від любові до цариці висох і звів,

Став по-своєму нещасним старим,

Ну, а звір його до цариці не пускав.

- Ти пусти мене, чого там,

Я ж від пристрасті тремтіти!

- Хоч знімай мене з роботи,

Ні за що не пропущу!

Добрий молодець Іван вирішив потрапити туди, -

Мовляв, бачили ми Кащеєва, так-розтак!

Він увесь час, де чого - так одразу шість туди!

Він по-своєму нещасний був дурень.

Чи то вип зареготала,

Чи то пугач заїкав, -

На душі нудно стало

У Івана-дурня.

І почалися його подвиги марні,

З Баб-Ягами нікчемна боротьба -

Адже вона по-своєму нещасна

Ця сама лісова голота.

Скільки відьмочок прибив!

Двох молоденьких, у соку.

Як побачив уранці - схлипнув,

Жаль стало дурню.

Але, однак, наблизився, дрімотне

Стан свій переміг Іван.

У куточку лежала бідна тварина,

Усі глави свої схилили у фонтан.

Тут Іван до нього сигає,

Рубить голови, поспішаючи,

І до Кащею підступає,

Немовлям своїм маша.

І загрожує він старому двотисячолітньому -

-Я ті бороду, мовляв, миттю обстрижу!

- Так помри ти, згинь, Кащі!

- А той у відповідь йому:

-Я б радий, але я безсмертний, - не можу!

Але Іван себе не пам'ятає:

- Ах ти, мерзенний фабрикант!

Он налаштував скільки кімнат,

Дівку сховав, інтриганте!

Я закінчу справу, взявши зобов'язання!.. -

І від цих нечуваних промов

Помер сам Кащій без будь-якого втручання.

Він неписьменний, відсталий був, Кащей.

А Іван, від гніву червоний,

Пнув Кащея, плюнув у підлогу

І до свого нещасного

Бідолашній в'язниці зійшов.