Штормит весь вечер, и пока... - Владимир Высоцкий

Штормит весь вечер, и пока

Заплаты пенные летают

Разорванные швы песка —

Я наблюдаю свысока,

Как волны головы ломают.

И я сочувствую слегка

Погибшим — но издалека.

Я слышу хрип, и смертный стон,

И ярость, что не уцелели, —

Еще бы — взять такой разгон,

Набраться сил, пробить заслон —

И голову сломать у цели!..

И я сочувствую слегка

Погибшим — но издалека.

А ветер снова в гребни бьет

И гривы пенные ерошит.

Волна барьера не возьмет, —

Ей кто-то ноги подсечет —

И рухнет взмыленная лошадь.

И посочувствуют слегка

Погибшей ей, — издалека.

Придет и мой черед вослед:

Мне дуют в спину, гонят к краю.

В душе — предчувствие как бред, —

Что надломлю себе хребет —

И тоже голову сломаю.

И посочувствуют слегка —

Погибшему, — издалека.

Так многие сидят в веках

На берегах — и наблюдают,

Внимательно и зорко, как

Другие рядом на камнях

Хребты и головы ломают.

Они сочувствуют слегка

Погибшим — но издалека.

Штормить весь вечір, і поки

Латки пінні літають

Розірвані шви піску —

Я спостерігаю зверхньо,

Як хвилі голови ламають.

І я співчуваю злегка

Загиблим - але здалеку.

Я чую хрип, і смертний стогін,

І лють, що не вціліли,—

Ще б — взяти такий розгін,

Набратися сил, пробити заслін —

І голову зламати в мети!..

І я співчуваю злегка

Загиблим - але здалеку.

А вітер знову в гребні б'є

І гриви пінні ерошить.

Хвиля бар'єру не візьме,—

Їй хтось ноги підсіче —

І впаде змилений кінь.

І поспівчують трохи

Загиблої їй,— здалеку.

Настане і моя черга слідом:

Мені дмуть у спину, женуть до краю.

В душі - передчуття як марення, -

Що надломлю собі хребет—

І теж голову зламаю.

І поспівчують трохи —

Загиблому,— здалеку.

Так багато хто сидить у століттях

На берегах — і спостерігають,

Уважно і зорко, як

Інші поряд на каменях

Хребти і голови ламають.

Вони співчують трохи

Загиблим - але здалеку.