Про любовь в Средние века - Владимир Высоцкий

Песня рыцаря.

Сто сарацинов я убил во славу ей,

Прекрасной даме посвятил я сто смертей.

Но наш король, лукавый сир,

Затеял рыцарский турнир.

Я ненавижу всех известных королей!

Вот мой соперник, рыцарь Круглого стола.

Чужую грудь мне под копье король послал,

Но в сердце нежное ее мое направлено копье.

Мне наплевать на королевские дела!

Герб на груди его — там плаха и петля,

Но будет дырка там, как в днище корабля.

Он самый первый фаворит, к нему король благоволит.

Но мне сегодня наплевать на короля!

Король сказал: — Он с вами справится шаля.-

И пошутил: — Пусть будет пухом вам земля.-

Я буду пищей для червей, тогда он женится на ней.

Простит мне бог, я презираю короля!

Вот подан знак.

Друг друга взглядом пепеля,

Коней мы гоним, задыхаясь и пыля.

Забрало поднято — изволь.

Ах, как волнуется король!

Но мне, ей-богу, наплевать на короля!

Итак, все кончено.

Пусть отдохнут поля.

Вот льется кровь его на стебли ковыля.

Король от бешенства дрожит, но мне она принадлежит.

Мне так сегодня наплевать на короля!

Но в замке счастливо мы не пожили с ней:

Король в поход послал на сотни долгих дней.

Не ждет меня мой идеал.

Ведь он — король, а я — вассал,

И рано, видимо, плевать на королей.

Пісня лицаря.

Сто сарацинів я вбив на славу їй,

Прекрасній дамі присвятив я сто смертей.

Але наш король, лукавий сир,

Затіяв лицарський турнір.

Я ненавиджу всіх відомих королів!

Ось мій суперник, лицар Круглого столу.

Чужі груди мені під спис король послав,

Але в серці ніжне її моє спрямоване спис.

Мені наплювати на королівські справи!

Герб на груди його — там плаха і петля,

Але буде дірка там, як у днищі корабля.

Він найперший фаворит, до нього король благоволить.

Але мені сьогодні наплювати на короля!

Король сказав: — Він з вами впорається шаля.

І жартував: — Нехай буде пухом вам земля.

Я буду їжею для черв'яків, тоді він одружиться з нею.

Пробачить мені бог, я зневажаю короля!

Ось подано знак.

Один одного поглядом попілу,

Коней ми гонимо, задихаючись і пилу.

Забрало піднято — будь ласка.

Ах, як хвилюється король!

Але мені, їй-богу, наплювати на короля!

Отже, все кінчено.

Нехай відпочивають поля.

Ось ллється кров його на стебла ковили.

Король від сказу тремтить, але мені належить.

Мені так сьогодні наплювати на короля!

Але в замку щасливо ми не пожили з нею:

Король у похід послав на сотні довгих днів.

Не чекає мене мій ідеал.

Адже він — король, а я — васал,

І рано, мабуть, начхати на королів.