Песня о диком вепре - Владимир Высоцкий

В королевстве, где все тихо и складно, где ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,

Появился дикий вепрь огромадный - то ли буйвол, то ли бык, то ли тур.

Сам король страдал желудком и астмой, только кашлем сильный страх наводил,

А тем временем зверюга ужасный коих ел, а коих в лес волочил.

И король тотчас издал три декрета: "Зверя надо одолеть наконец!

Вот кто отважется на дело на это - Тот принцессу поведет под венец!"

А в отчаявшемся том государстве - как войдешь, так сразу наискосок,-

В бесшабашной жил тоске и гусарстве бывший лучший королевский стрелок.

На полу лежали люди и шкуры, пили меды, пели песни - и тут

Протрубили во дворце трубадуры, хвать стрелка!

- и во дворец волокут.

И король ему прокашлял: - Не буду я читать тебе моралей, юнец!

Если завтра победишь Чуду-юду, то принцессу поведешь под венец.

А стрелок: - Да это что за награда?

Мне бы выкатить портвейна бадью!

А принцессу мне и даром не надо - чуду-юду я и так победю.

А король: - Возьмешь принцессу - и точка!

А не то тебя - раз-два!

- и в тюрьму!

Это все же королевская дочка!

- А стрелок: - Ну хоть убей - не возьму!

И пока король с ним так препирался, съел уже почти всех женщин и кур,

И возле самого дворца ошивался этот самый то ли бык, то ли тур.

Делать нечего - портвейн он отспорил, чуду-юду победил и убег.

Вот так принцессу с королем опозорил бывший-лучший, но опальный стрелок.

У королівстві, де все тихо і складно, де ні воєн, ні катаклізмів, ні бур,

З'явився дикий вепр величезний - чи буйвол, чи бик, чи тур.

Сам король страждав на шлунок і астму, тільки кашлем сильний страх наводив,

А тим часом звірюга жахливий котрих їв, а котрих у ліс тягнув.

І король одразу видав три декрети: «Звіра треба здолати нарешті!

Ось хто наважиться на справу - Той принцесу поведе під вінець!

А в тій державі, що зневірилася, - як увійдеш, так одразу навскіс, -

У безшабашній жив тузі та гусарстві колишній найкращий королівський стрілець.

На підлозі лежали люди та шкури, пили меди, співали пісні – і тут

Протрубіли у палаці трубадури, хвать стрільця!

- і до палацу тягнуть.

І король йому прокашляв: - Не читатиму я тобі моралей, молодик!

Якщо завтра переможеш Чуду-юду, то принцесу поведеш під вінець.

А стрілець: - Та що це за нагорода?

Мені б викотити портвейну баддю!

А принцесу мені і даремно не треба - диву-юду я і так переможу.

А король: - Візьмеш принцесу – і точка!

А то тебе - раз-два!

- І в тюрму!

Це все ж таки королівська донька!

- А стрілець: - Ну, хоч убий - не візьму!

І поки король з ним так сперечався, з'їв уже майже всіх жінок і курей,

І біля самого палацу ошивався цей самий чи то бик, чи то тур.

Робити нічого - портвейн він відперечив, диву-юду переміг і втік.

Ось так принцесу з королем зганьбив колишній-кращий, але опальний стрілець.