Нас не нужно жалеть - Владимир Высоцкий

Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели.

Мы пред нашим комбатом, как пред Господом Богом — чисты.

На живых порыжели от крови и глины шинели,

На могилах у мертвых расцвели голубые цветы.

Расцвели и опали… Проходит четвертая осень.

Наши матери плачут, ровесницы молча грустят.

Мы не знали любви, не изведали счастья ремесел,

Нам досталась на долю нелегкая участь солдат.

У погодков моих: ни стихов, ни любви, ни покоя —

Только сила и зависть.

А когда мы вернемся с войны —

Все долюбим сполна и напишем, ровесник, такое:

Что отцами-солдатами будут гордится сыны.

Кто вернется — долюбит?

Нет!

Сердца на это не хватит,

И не надо погибшим, чтоб живые любили за них.

Нет мужчины в семье — нет детей, нет хозяина в хате.

Разве горю такому помогут рыданья живых?

Ну, а кто не вернется?

Кому долюбить не придется?

Ну, а кто в 41'ом первою пулей сражен?

Зарыдает ровесница, мать на пороге забьется, —

У погодков моих: ни стихов, ни покоя, ни жен.

Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели.

Кто в атаку ходил, кто делился последним куском.

Тот поймет эту правду, она к нам в окопы и щели.

Приходила поспорить ворчливым, охрипшим баском.

Пусть живые запомнят, и пусть поколения знают:

Эту взятую с боем суровую правду солдат.

И твои костыли, и смертельная рана сквозная.

И могилы над волгой, где тысячи юных лежат.

Это наша судьба, это с ней мы ругались и пели;

Подымались в атаку и рвали над Бугом мосты.

А когда мы вернемся, — а мы возвратимся с победой,

Все, как черти, упрямы, как люди, живучи и злы, —

Пусть нами пива наварят и мяса нажарят к обеду,

Чтоб на ножках дубовых повсюду ломились столы.

Мы поклонимся в ноги родным исстрадавшимся людям.

Матерей расцелуем и подруг, что дождались, любя.

Вот когда мы вернемся и победу штыками добудем.

Все долюбим, ровесник, и работу найдем для себя.

Это наша судьба, это с ней мы ругались и пели.

Подымались в атаку, и рвали над буком мосты.

Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели,

Мы пред нашей Россией и в трудное время чисты.

Узнай больше о Басте!

Нас не потрібно шкодувати, адже й ми нікого не шкодували.

Ми перед нашим комбатом, як перед Господом Богом, чисті.

На живих руділи від крові та глини шинелі,

На могилах у мертвих розцвіли блакитні квіти.

Розцвіли і опали... Минає четверта осінь.

Наші матері плачуть, ровесниці мовчки сумують.

Ми не знали любові, не знали щастя ремесел,

Нам дісталася на долю нелегка доля солдатів.

У погодок моїх: ні віршів, ні любові, ні спокою —

Тільки сила і заздрість.

А коли ми повернемося з війни —

Все долюбимо сповна і напишемо, ровесник, таке:

Що отцями-солдатами пишатимуться сини.

Хто повернеться — любить?

Ні!

Серця на це не вистачить,

І не треба загиблим, щоб живі любили за них.

Немає чоловіка в сім'ї — немає дітей, немає господаря в хаті.

Хіба горю такому допоможуть ридання живих?

Ну, а хто не повернеться?

Кому долюбити не доведеться?

Ну, а хто в 41-му першою кулею вражений?

Заридає ровесниця, мати на порозі заб'ється,—

У моїх погодок: ні віршів, ні спокою, ні дружин.

Нас не потрібно шкодувати, адже й ми нікого не шкодували.

Хто в атаку ходив, хто ділився останнім шматком.

Той зрозуміє цю правду, вона до нас в окопи і щілини.

Приходила посперечатися буркотливим, охриплим баском.

Нехай живі запам'ятають, і нехай покоління знають:

Цю взяту з боєм сувору правду солдатів.

І твої милиці, і смертельна рана наскрізна.

І могили над волгою, де тисячі юних лежать.

Це наша доля, це з неї ми лаялися і співали;

Піднімалися в атаку і рвали над Бугом мости.

А коли ми повернемося, — а ми повернемося з перемогою,

Всі, як чорти, уперті, як люди, живучи і злі,—

Нехай нами пива наварять і мяса нажарять до обіду,

Щоб на ніжках дубових всюди ломилися столи.

Ми вклонимося в ноги рідним людям, які витерпіли.

Матерею поцілуємо і подруг, що дочекалися, люблячи.

От коли ми повернемося і перемогу багнетами здобудемо.

Все долюбимо, ровеснику, і роботу знайдемо для себе.

Це наша доля, це з неї ми лаялися і співали.

Піднімалися в атаку, і рвали над буком мости.

Нас не потрібно шкодувати, адже і ми нікого б не шкодували,

Ми перед нашою Росією і в важкий час чисті.

Дізнайся більше про Басту!