Маски - Владимир Высоцкий

Смеюсь навзрыд — как у кривых зеркал, —

Меня, должно быть, ловко разыграли:

Крючки носов и до ушей оскал —

Как на венецианском карнавале!

Вокруг меня смыкается кольцо —

Меня хватают, вовлекают в пляску, —

Так-так, мое нормальное лицо

Все, вероятно, приняли за маску.

Петарды, конфетти… Но все не так, —

И маски на меня глядят с укором, —

Они кричат, что я опять — не в такт,

Что наступаю на ногу партнерам.

Что делать мне — бежать, да поскорей?

А может, вместе с ними веселиться?..

Надеюсь я — под масками зверей

У многих человеческие лица.

Все в масках, в париках — все как один, —

Кто — сказочен, а кто — литературен…

Сосед мой слева — грустный арлекин,

Другой — палач, а каждый третий — дурень.

Один — себя старался обелить,

Другой — лицо скрывает от огласки,

А кто — уже не в силах отличить

Свое лицо от непременной маски.

Я в хоровод вступаю, хохоча, —

Но все-таки мне неспокойно с ними:

А вдруг кому-то маска палача

Понравится — и он ее не снимет?

Вдруг арлекин навеки загрустит,

Любуясь сам своим лицом печальным;

Что, если дурень свой дурацкий вид

Так и забудет на лице нормальном?

За масками гоняюсь по пятам,

Но ни одну не попрошу открыться, —

Что, если маски сброшены, а там —

Все те же полумаски-полулица?

Как доброго лица не прозевать,

Как честных угадать наверняка мне?

-

Все научились маски надевать,

Чтоб не разбить свое лицо о камни.

Я в тайну масок все-таки проник, —

Уверен я, что мой анализ точен:

Что маски равнодушия у иных —

Защита от плевков и от пощечин.

Сміюся назрид — як у кривих дзеркал, —

Мене, мабуть, спритно розіграли:

Гачки носів і до вух оскал

Як на Венеціанському карнавалі!

Навколо мене замикається каблучка —

Мене хапають, залучають у танець, —

Так-так, моя нормальна особа

Всі, мабуть, прийняли за маску.

Петарди, конфетті… Але все не так, —

І маски на мені дивляться з докором, —

Вони кричать, що я знову — не так,

Що наступаю на ногу партнерам.

Що робити мені - бігти, так - швидше?

А може, разом з ними веселитися?..

Сподіваюся я— під масками звірів

У багатьох людські особи.

Все в масках, у періках — все як один, —

Хто — казковий, а хто— літературний…

Сусід мій ліворуч - сумний арлекін,

Інший — кат, а кожен третій — дурень.

Один— себе намагався обілити,

Інший — обличчя приховує від розголосу,

А хто — вже не в силах відрізнити

Своє обличчя від неодмінної маски.

Я в хоровод вступаю, регочу, —

Але все-таки мені неспокійно з ними:

А раптом комусь маска ката

Сподобається — і він не зніме?

Раптом арлекін навіки засумує,

Милуючись сам своєю особою сумною;

Що, якщо дурень свій безглуздий вигляд

Так і забуде на обличчі нормальному?

За масками ганяюся по п'ятах,

Але ні одну не попрошу відкритися, —

Що, якщо маски скинуті, а там —

Усі ті ж напівмаски-напівлиця?

Як доброї особи не проґавити,

Як чесних вгадати, напевно, мені?

-

Всі навчилися маски одягати,

Щоб не розбити своє обличчя про каміння.

Я в таємницю масок таки проник, —

Я впевнений, що мій аналіз точний:

Що маски байдужості у інших —

Захист від плівків і від плящин.