«Был развесёлый розовый восход…» - Владимир Высоцкий

Был развеселый розовый восход,

И плыл корабль навстречу передрягам,

И юнга вышел в первый свой поход

Под флибустьерским черепастым флагом.

Накренившись к воде, парусами шурша,

Бриг двухмачтовый лег в развороте.

А у юнги от счастья качалась душа,

Как пеньковые ванты на гроте.

И душу нежную под грубой робой пряча,

Суровый шкипер дал ему совет:

«Будь джентльменом, если есть удача,

А без удачи — джентльменов нет!»

И плавал бриг туда, куда хотел,

Встречался — с кем судьба его сводила,

Ломая кости веслам каравелл,

Когда до абордажа доходило.

Был однажды богатой добычи дележ —

И пираты бесились и выли…

Юнга вдруг побледнел и схватился за нож, —

Потому что его обделили.

Стояла девушка, не прячась и не плача,

И юнга вспомнил шкиперский завет:

Мы — джентльмены, если есть удача,

А нет удачи — джентльменов нет!

И видел он, что капитан молчал,

Не пробуя сдержать кровавой свары.

И ран глубоких он не замечал —

И наносил ответные удары.

Только ей показалось, что с юнгой — беда,

А другого она не хотела, —

Перекинулась за борт — и скрыла вода

Золотистое смуглое тело.

И прямо в грудь себе, пиратов озадачив,

Он разрядил горячий пистолет…

Он был последний джентльмен удачи, —

Конец удачи — джентльменов нет!

Був веселий рожевий схід,

І плив корабель назустріч колотнечам,

І юнга вийшов у перший свій похід

Під флібустьєрським черепастим прапором.

Нахилившись до води, вітрилами шарудіння,

Бриг двощогловий ліг у розвороті.

А у юнги від щастя хиталася душа,

Як прядив'яні ванти на гроті.

І душу ніжну під грубою робою ховаючи,

Суворий шкіпер дав йому пораду:

«Будь джентльменом, якщо є успіх,

А без удачі — джентльменів немає!»

І плавав бриг туди, куди хотів,

Зустрічався— з ким доля його зводила,

Ламаючи кістки веслам каравел,

Коли до обордажу доходило.

Був одного разу багатого видобутку розподіл —

І пірати шаленіли і вили...

Юнга раптом зблід і схопився за ніж,

Тому що його обділили.

Стояла дівчина, не ховаючись і не плачучи,

І юнга згадав шкіперський завіт:

Ми — джентльмени, якщо є удача,

А немає удачі — джентльменів немає!

І бачив він, що капітан мовчав,

Не намагаючись стримати кривавої сварки.

І ран глибоких він не помічав —

І завдав удари у відповідь.

Тільки їй здалося, що з юнгою біда,

А іншого вона не хотіла, —

Перекинулася за борт — і приховала вода

Золотисте смагляве тіло.

І прямо в груди собі, піратів спантеличивши,

Він розрядив гарячий пістолет…

Він був останній джентльмен удачі, —

Кінець удачі - джентльменів немає!