Баллада о времени - Владимир Высоцкий

Замок временем скрыт и укутан, укрыт

В нежный плед из зеленых побегов.

Но развяжет язык молчаливый гранит, и холодное прошлое заговорит

О походах, боях и победах.

Время подвиги эти не стерло.

Отодрать от него верхний пласт

Или взять его крепче за горло,

И оно свои тайны отдаст.

Упадут сто замков и спадут сто оков,

И сойдут сто потов с целой груды веков,

И польются легенды из сотен стихов

Про турниры, осады, про вольных стрелков.

Ты к знакомым мелодиям ухо готовь,

И гляди понимающим оком

Потому что любовь — это вечно любовь,

Даже в будущем нашем далеком.

Звонко лопалась сталь под напором меча,

Тетива от натуги дымилась,

Смерть на копьях сидела, утробно урча, в грязь валились враги, о пощаде крича,

Победившим сдаваясь на милость.

Но не все, оставаясь живыми,

В доброте сохраняли сердца,

Защитив свое доброе имя

От заведомой лжи подлеца.

Хорошо, когда конь закусил удила

И рука на копье поудобней легла,

Хорошо, если знаешь — откуда стрела,

Хуже — если по-подлому, из-за угла.

Как у вас там с мерзавцеми?

Бьют?

Поделом!

Ведьмы вас не пугают шабашем?

Но не правда ли, зло называется злом

Даже там — в добром будущем вашем?

И вовеки веков, и во все времена

Трус, предатель — всегда презираем,

Враг есть враг, и война все равно есть война,

И темница тесна, и свобода одна — и всегда на нее уповаем.

Время эти понятья не стерло,

Нужно только поднять верхний пласт —

И дымящейся кровью из горла

Чувства вечные хлынут на нас.

Ныне, присно, во веки веков, старина, —

И цена есть цена, и вина есть вина,

И всегда хорошо, если честь спасена,

Если другом надежно прикрыта спина.

Чистоту, простоту мы у древних берем,

Саги, сказки — из прошлого тащим, —

Потому, что добро остается добром —

В прошлом, будущем и настоящем!

Замок часом прихований і закутий, прихований

У ніжний плед із зелених пагонів.

Але розв'яже мову мовчазний граніт, і холодне минуле заговорить

Про походи, бої і перемоги.

Час ці подвиги нестерло.

Віддерти від нього верхній пласт

Або взяти його міцніше за горло,

І воно свої таємниці віддасть.

Впадуть сто замків і падуть сто кайданів,

І зійдуть сто потів з цілої купи століть,

І польються легенди із сот віршів

Для турніри, облоги, для вільних стрільців.

Ти до знайомим мелодіям вухо готуй,

І дивися розуміючим оком

Тому що кохання — це вічно кохання,

Навіть у майбутньому нашому далекому.

Дзвінко лопалася сталь під натиском меча,

Тетива від натуги диміла,

Смерть на списах сиділа, утробно бурчачи, в грязь валилися вороги, про пощаду кричачи,

Переможцям здаючись на милість.

Але не все, залишаючись живими,

У доброті зберігали серця,

Захистивши своє добре ім'я

Від завідомої брехні негідника.

Добре, коли кінь закусив вудила

І рука на спис зручніше лягла,

Добре, якщо знаєш — звідки стріла,

Гірше — якщо по-підлому, з-за рогу.

Як у вас там із мерзотниками?

Б'ють?

Справою!

Відьми вас не лякають шабашем?

Але неправда, чи зло називається злом

Навіть там — у доброму майбутньому вашому?

І століття, і всі часи

Боягуз, зрадник — завжди зневажаємо,

Ворог є ворог, і війна все одно є війна,

І темниця тісна, і свобода одна і завжди на неї сподіваємося.

Час ці поняття нестерло,

Потрібно лише підняти верхній пласт —

І димною кров'ю з горла

Почуття вічні ринуть на нас.

Нині, повсякчас, у віки віків, старовина,—

І ціна є ціна, і вина є вина,

І завжди добре, якщо честь врятована,

Якщо іншому надійно прикрито спину.

Чистоту, простоту ми у стародавніх беремо,

Саги, казки — з минулого тягнемо, —

Бо добро залишається добром —

У минулому, майбутньому і теперішньому!