Баллада о маленьком человеке - Владимир Высоцкий

Погода славная, а это главное.

И мне на ум пришла идейка презабавная, —

Но не о господе и не о космосе —

Все эти новости уже обрыдли до смерти.

Сказку, миф, фантасмагорию

Пропою вам с хором ли, один ли, —

Слушайте забавную историю

Некоего мистера Мак-Кинли.

Не супермена, не ковбоя, не хавбека,

А просто маленького, просто человека.

Кто он такой — герой ли, сукин сын ли —

Наш симпатичный господин Мак-Кинли, —

Валяйте выводы, составьте мнение

В конце рассказа в меру разумения.

Ну что, договорились?

Если так —

Привет!

Буэнос диас!

Гутен таг!

Ночуешь в спаленках в обоях аленьких

И телевиденье глядишь для самых маленьких.

С утра полчасика займет гимнастика —

Прыжки, гримасы, отжимание от пластика.

И трясешься ты в автобусе,

На педали жмешь, гремя костями, —

Сколько вас на нашем тесном глобусе

Весело работает локтями!

Как наркоманы — кокаин, и как больные,

В заторах нюхаешь ты газы выхлопные.

Но строен ты — от суеты худеют,

Бодреют духом, телом здоровеют.

Через собратьев ты переступаешь,

Но успеваешь, все же успеваешь

Знакомым огрызнуться на ходу:

«Салют!

День добрый!

Хау ду ю ду!»

Для созидания в коробки-здания

Ты заползаешь, как в загоны на заклание.

В поту и рвении, в самозабвении

Ты создаешь — творишь и рушишь в озарении.

Люди, власти не имущие!

Кто-то вас со злого перепою,

Маленькие, но и всемогущие, —

Окрестил безликою толпою.

Будь вы на поле, у станка, в конторе, в классе, —

Но вы причислены к какой-то серой массе.

И в перерыв — в час подлинной свободы —

Вы наскоро жуете бутерброды.

Что ж, эти сэндвичи — предметы сбыта.

Итак, приятного вам аппетита!

Нелегкий век стоит перед тобой,

И все же — гутен морген, дорогой!

Дела семейные, платки нашейные,

И пояса, и чудеса галантерейные, —

Цена кусается, жена ласкается, —

Махнуть рукою — да рука не подымается.

Цену вежливо и тоненько

Пропищит волшебник-трикотажник, —

Ты с невозмутимостью покойника

Наизнанку вывернешь бумажник.

Все ваши будни, да и праздники — морозны,

И вы с женою, как на кладбище, серьезны.

С холодных стен — с огромного плаката

На вас глядят веселые ребята,

И улыбаются во всех витринах

Отцы семейств в штанах и лимузинах.

Откормленные люди на щитах

Приветствуют по-братски: «Гутен таг!»

Откуда денежка?

Куда ты денешься?

Тебе полвека, друг, а ты еще надеешься?

Не жди от ближнего — моли всевышнего, —

Уж он тебе всегда пошлет ребенка лишнего!

Трое, четверо и шестеро…

Вы, конечно, любите сыночков!

Мировое детское нашествие

Бестий, сорванцов и ангелочков!

Ты улыбаешься обложкам и нарядам,

Но твердо веришь: удивительное рядом.

Не верь, старик, что мы за все в ответе,

Что дети где-то гибнут — те, не эти:

Чуть-чуть задуматься — хоть вниз с обрыва, —

А жить-то надо, надо жить красиво!

Передохни, расслабься — перекур!

Гуд дэй, дружище!

Пламенный бонжур!

Ах, люди странные, пустокарманные,

Вы, постоянные клиенты ресторанные, —

Мошны бездонные, стомиллионные —

Вы наполняете, вы, толпы стадионные!

И ничто без вас не крутится —

Армии, правители и судьи,

Но у сильных в горле, словно устрицы,

Вы скользите, маленькие люди!

И так о маленьком пекутся человеке,

Что забывают лишний ноль вписать на чеке.

Ваш кандидат — а в прошлом он лабазник — вам иногда устраивает праздник.

И не безлики вы, и вы — не тени, коль надо бросить в урны бюллетени!

А «маленький» — хорошее словцо, —

Кто скажет так — ты плюнь ему в лицо, —

Пусть это слово будет не в ходу!

Привет, Мак-Кинли!

Хау ду ю ду!

Погода славна, а це головне.

І мені на розум прийшла ідейка забавна, —

Але не про пану і не про космос —

Усі ці новини вже обридли до смерті.

Казку, міф, фантасмагорію

Проспіваю вам з хором ли, один ли, —

Слухайте кумедну історію

Якогось містера Мак-Кінлі.

Не супермена, не ковбоя, не хавбека,

А просто маленьку, просто людину.

Хто він такий — герой лі, сукін син ли —

Наш симпатичний пан Мак-Кінлі, —

Валяйте висновки, складіть думку

Наприкінці оповідання в міру розуміння.

Ну що, домовилися?

Якщо так -

Привіт!

Буенос діас!

Гутен Таг!

Ночуєш у спаленках у шпалах оленьких

І телебачення дивишся для найменших.

З ранку півгодини займе гімнастика—

Стрибки, гримаси, віджимання від пластику.

І трясешся ти в автобусі,

На педалі тиснеш, гримаючи кістками, —

Скільки вас на нашому тісному глобусі

Весело працює ліктями!

Як наркомани — кокаїн, і як хворі,

У заторах нюхаєш ти гази вихлопні.

Але будований ти — від суєти худнуть,

Бадьоріють духом, тілом здоровіють.

Через побратимів ти переступаєш,

Але встигаєш, все встигаєш

Знайомим огризнутися на ходу:

«Салют!

Доброго дня!

Хау ду ю ду!"

Для творення в коробки-будинки

Ти заповзаєш, як у загони на заклання.

В поту і рвенні, в самозабуття

Ти створюєш — твориш і руйнуєш в осяянні.

Люди, влада незаможна!

Хтось вас зі злого перепою,

Маленькі, але і всемогутні, —

Охрестив безликим натовпом.

Будь ви на полі, у верстата, у конторі, у класі, —

Але ви зараховані до якоїсь сірої маси.

І в перерву — в годину справжньої свободи —

Ви нашвидкуруч жуєте бутерброди.

Що ж, ці сендвічі — предмети збуту.

Отже, приємного вам апетиту!

Нелегкий вік стоїть перед тобою,

І все ж — гутен морген, дорогий!

Справи сімейні, хустки наші,

І пояси, і чудеса галантерейні, —

Ціна кусається, дружина пеститься, —

Махнути рукою - так рука не піднімається.

Ціну ввічливо і тоненько

Пропишіть чарівник-трикотажник, —

Ти з незворушністю покійника

Навиворіт вивернеш гаманець.

Всі ваші будні, та і свята — морозні,

І ви з дружиною, як на кладовищі, серйозні.

З холодних стін — із величезного плакату

На вас дивляться веселі хлопці,

І посміхаються у всіх вітринах

Батьки сімейств у штанах та лімузинах.

Вгодовані люди на щитах

Вітають по-братському: «Гутен таг!»

Звідки гроші?

Куди ти подінешся?

Тобі півстоліття, друже, а ти ще сподіваєшся?

Не жди від ближнього — моли всевишнього, —

Вже тобі завжди пошле дитину зайвої!

Троє, четверо та шестеро…

Ви, звісно, ​​любите синочків!

Світова дитяча навала

Бестій, шибеників і янголят!

Ти посміхаєшся обкладинкам і вбранням,

Але твердо віриш: дивовижне поруч.

Не вір, старий, що ми за все у відповіді,

Що діти десь гинуть— ті, не ці:

Трохи замислитися — хоч вниз із обриву, —

А жити треба, треба жити красиво!

Перепочинь, розслабся — перекур!

Гуд дей, друже!

Полум'яний бонжур!

Ах, люди дивні, пустокарманні,

Ви, постійні клієнти ресторанні, —

Мошни бездонні, стомільйонні —

Ви наповнюєте, ви, натовпи стадіонні!

І ніщо без вас не крутиться —

Армії, правителі та судді,

Але у сильних у горлі, немов устриці,

Ви ковзаєте, маленькі люди!

І так про маленьку піклуються людині,

Що забувають зайвий нуль вписати на чеку.

Ваш кандидат — а в минулого він лабазник — вам іноді влаштовує свято.

І не безликі ви, і ви — не тіні, якщо треба кинути в урни бюлетені!

А «маленький» — гарне слівце, —

Хто скаже так — ти плюнь йому в обличчя, —

Нехай це слово буде не в ходу!

Привіт Мак-Кінлі!

Хау ду ю ду!