Баллада о Кокильоне - Владимир Высоцкий

Жил-был учитель скромный Кокильон.

Любил наукой баловаться он.

Земной поклон за то, что он был в химию влюблен,

И по ночам над чем-то там химичил Кокильон.

Но, мученик науки гоним и обездолен,

Всегда в глазах толпы он — алхимик-шарлатан, —

И из любимой школы в два счета был уволен,

Верней, в три шеи выгнан непонятый титан.

Титан лабораторию держал

И там творил и мыслил, и дерзал.

За просто так, не за мильон, в двухсуточный бульон

Швырнуть сумел все, что имел, великий Кокильон.

Да мы бы забросали каменьями Ньютона,

Мы б за такое дело измазали в смоле!

Но случай не дозволил плевать на Кокильона, —

Однажды в адской смеси заквасилось желе.

Бульон изобретателя потряс, —

Был он — ничто: не жидкость и не газ.

И был смущен и потрясен, и даже удивлен.

«Эге!

Ха-ха!

О эврика!" — воскликнул Кокильон.

Три дня он развлекался игрой на пианино,

На самом дне в сухом вине он истину искал…

Вдруг произнес он внятно: «Какая чертовщина!.." —

И твердою походкою он к дому зашагал.

Он днем был склонен к мыслям и мечтам,

Но в нем кипели страсти по ночам.

И вот, на поиск устремлен, мечтой испепелен,

В один момент в эксперимент включился Кокильон.

Душа его просила, и плоть его хотела

До истины добраться, до цели и до дна, —

Проверить состоянье таинственного тела,

Узнать, что он такое: оно или она?

Но был и в этом опыте изъян —

Забыл фанатик намертво про кран.

В погоне за открытьем он был слишком воспален —

И вдруг ошибочно нажал на крантик Кокильон.

И закричал, безумный: «Да это же коллоид!

Не жидкость это, братцы, — коллоидальный газ!»

Вот так, блеснув в науке, как в небе астероид,

Взорвался — и в шипенье безвременно угас.

И вот — так в этом газе он лежит,

Народ его открытьем дорожит.

Но он не мертв — он усыплен, — разбужен будет он

Через века.

Дремли пока, великий Кокильон!

А мы, склонив колени, глядим благоговейно.

Таких, как он, немного — четыре на мильон!

Возьмем Ньютона, Бора и старика Эйнштейна,

Вот три великих мужа, — четвертый — Кокильон!

Жив-був учитель скромний Кокільйон.

Любив наукою балуватися він.

Земний уклін за то, що він був в хімію закоханий,

І по ночах над чимось там хімічив Кокільйон.

Але, мученик науки жене і знедолений,

Завжди в очах натовпу він — алхімік-шарлатан, —

І з улюбленої школи в два рахунки був звільнений,

Точніше, у три шиї вигнано незрозумілий титан.

Титан лабораторію тримав

І там творив і мислив, і дерзав.

За просто так, не за мільйон, у дводобовий бульйон

Шпурнути зумів усе, що мав, великий Кокільйон.

Так ми би закидали каміннями Ньютона,

Ми за таку справу вимазали в смолі!

Але випадок не дозволив начхати на Кокільона,—

Одного разу в пекельної суміші заквасилося желе.

Бульйон винахідника потряс, —

Був він - ніщо: не рідкість і не газ.

І був збентежений і приголомшений, і навіть здивований.

«Еге!

Ха-ха!

О еврика!» — вигукнув Кокільйон.

Три дні він розважався грою на піаніно,

На самому дні в сухому вині він істину шукав…

Раптом вимовив він чітко: «Яка біса!..»

І твердою ходою він до дому зайшов.

Він днем був схильний до думок і мрій,

Але в ньому кипіли пристрасті по ночах.

І ось, на пошук спрямований, мрією спопелений,

В один момент в експеримент включився Кокільйон.

Душа його просила, і плоть його хотіла

До істини дістатися, до мети і до дна, —

Перевірити стан таємничого тіла,

Дізнатися, що він таке: воно чи вона?

Але був і в цьому досвіді вада—

Забув фанатик намертво про кран.

У погоні за відкриттям він був занадто запалений.

І раптом помилково натиснув на крантик Кокільйон.

І закричав, божевільний: «Так це ж колоїд!

Не рідина це, братики, — колоїдальний газ!»

Ось так, блиснувши в науці, як у небі астероїд,

Вибухнув — і в шипіння передчасно згас.

І ось— так в цьому газі він лежить,

Народ його відкриття дорожить.

Але він не мертвий — він присиплений, — розбуджений буде він

Через століття.

Дрімай поки, великий Кокільйон!

А ми, схиливши коліна, дивимося благоговійно.

Таких, як він, трохи — чотири на мільйон!

Візьмемо Ньютона, Бора і Старого Ейнштейна,

Ось три великі чоловіки, — четвертий — Кокільйоне!