Ямщик, не гони лошадей - Валентина Пономарёва

Как грустно, туманно кругом,

Тосклив, безотраден мой путь,

А прошлое кажется сном,

Томит наболевшую грудь.

Ямщик, не гони лошадей,

Мне некуда больше спешить,

Мне некого больше любить,

Ямщик, не гони лошадей.

Как жажду средь мрачных равнин,

Измену забыть и любовь,

Но память, мой злой властелин,

Всё будит минувшее вновь.

Ямщик, не гони лошадей,

Мне некуда больше спешить,

Мне некого больше любить,

Ямщик, не гони лошадей.

Всё было лишь ложь и обман,

Прощай и мечты, и покой,

А боль незакрывшихся ран

Останется вечно со мной.

Ямщик, не гони лошадей,

Мне некуда больше спешить,

Мне некого больше любить,

Ямщик, не гони лошадей.

Як сумно, туманно кругом,

Тужливий, безпорадний мій шлях,

А минуле здається сном,

Томить наболілі груди.

Ямщик, не гони коней,

Мені нікуди більше поспішати,

Мені нема кого більше любити,

Ямщик, не гони коней.

Як спрагу серед похмурих рівнин,

Зраду забути і любов,

Але пам'ять, мій злий володар,

Все будить минуле знову.

Ямщик, не гони коней,

Мені нікуди більше поспішати,

Мені нема кого більше любити,

Ямщик, не гони коней.

Все було лише брехня і обман,

Прощай і мрії, і спокій,

А біль ран, що незачинилися,

Залишиться вічно зі мною.

Ямщик, не гони коней,

Мені нікуди більше поспішати,

Мені нема кого більше любити,

Ямщик, не гони коней.