Стихотворение-письмо - Валентина Пономарёва

Стихотворение — письмо

Без адреса и адресата.

Внизу поставленная дата

Бессмысленна.

Оно само

Обращено совсем не к той,

Чей облик строками прославлен,

Что спит сейчас в осенней Лавре

Под порфиритовой плитой.

Здесь нам с тобой жёстокий суд

Вершит забытый век вчерашний.

Перечитаешь — станет страшно,

Что посторонние прочтут.

Стихотворение — письмо,

Не требующее ответа,

В нём три отображенья света

Соединились, как в трюмо,

Где вместе отображены

И наша жизнь, и жизнь иная,

И ты, сама того не зная,

И чей-то взгляд со стороны.

Вірш — лист

Без адреси та адреси.

Внизу поставлена ​​дата

Безглузда.

Воно саме

Повернено зовсім не к тою,

Чий вигляд рядками уславлений,

Що спить зараз в осінній Лаврі

Під порфірітовою плитою.

Тут нам із тобою жорсткий суд

Вершить забуте століття вчорашнє.

Перечитаєш — стане страшно,

Що сторонні прочитають.

Вірш — лист,

Що не вимагає відповіді,

У ньому три відображення світла

З'єдналися, як у трюмо,

Де разом відображені

І наше життя, і життя інше,

І ти, сама того не зна,

І чийсь погляд із сторони.