Судьбы и стены - Вадим Курылёв

На треснувших окнах истраченный век

вписан косыми крестами,

и медный безумец, сползающий в землю,

молча прощается с нами.

Гирями страхов уходит под лед

память жестоких зим,

звоном печальным прощается город

с умершим прошлым своим.

На обескровленных вьюгой домах

вмерзшие в память слова,

судьбы и стены стираются в пыль

об времени жернова,

но что там за сны возникают во тьме

непризнанных городов,

и музы, блюющие на чердаках,

каких наплодят стихов?

Судьбы и стены, лестницы вниз,

века измены — эры каприз

Кто эти тайны завтра поймет?

Свет на мгновенье, а память на год…

Эй, оборви этот траурный миг

пятый евангелист,

и опусти золотое перо

на времени белый лист,

и три эпохи, три круга пустых

вычеркни легким движеньем —

истраченный век уплывает в залив

вечной реки отраженьем.

Медный архангел города-сна,

из-под копыта рвется весна.

Белые скалы зимней реки —

городу мало вечной тоски…

На тріснулих вікнах витрачений вік

вписаний косими хрестами,

і мідний безумець, що сповзає в землю,

мовчки прощається з нами.

Гирями страхів йде під лід

пам'ять жорстоких зим,

дзвінком сумним прощається місто

з померлим минулим своїм.

На знекровлених завірюхою будинках

вмерзлі в пам'ять слова,

долі і стіни стираються в пил

про час жорну,

але що там за сни виникають у тьмі

невизнаних міст,

і музи, що блюють на горищах,

яких наплодять поезій?

Долі і стіни, сходи вниз,

століття зради — ери каприз

Хто ці таємниці завтра зрозуміє?

Світло на мить, а пам'ять на рік…

Гей, обірви цю жалобну мить

п'ятий євангеліст,

і пусти золоте перо

на часі білий лист,

і три епохи, три кола порожніх

викресли легким рухом

витрачений вік спливає в затоку

вічної річки відображення.

Мідний архангел міста-сну,

з-під копита рветься весна.

Білі скелі зимової річки

місту мало вічної туги.