Заходи - Константин Арбенин, Вадим Курылёв

Построив свой дом на пороге Луны,

Живу без часов, без газет и без книг.

Смотрю по ночам прошлогодние сны,

Снотворное звёзд положив под язык.

И лишь по утрам, когда лунный дождь

Стучит по стеклу позабытый мотив,

Я осознаю, что всё это - ложь,

Но ты заходи...

Но ты заходи -

Мой дом за углом

Этого дня.

Тебе по пути,

И, если будет не в лом,

Навести меня.

Но ты залетай -

Мы будем пить чай

В рождественской мгле.

Я тоже зайду,

Когда будет рай -

И там у вас на Земле.

Слеплю из огней большую свечу,

Повешу над входом портреты друзей.

Порву календарь - и буду жить, как хочу,

Совсем не впрягаясь в напутствия дней.

И мой граммофон, вращая диск лет,

Поет мне о том, что уже позади.

Но я сознаю, что всё это - бред,

Но ты заходи...

Но ты заходи -

Мой дом за углом

Этого дня.

Мы с тобой посидим

За лунным столом

И помянем меня.

Но ты залетай -

Я ближе, чем край,

Я - лишь точка в нуле.

Я тоже зайду,

Когда будит рай -

И там у нас на Земле...

Збудувавши свій будинок на порозі Місяця,

Живу без годинника, без газет і без книг.

Дивлюся ночами торішні сни,

Снодійне зірок поклавши під язик.

І лише вранці, коли місячний дощ

Стукає по склу забутий мотив,

Я усвідомлюю, що все це - брехня,

Але ти заходь...

Але ти заходь -

Мій будинок за рогом

Цього дня.

Тобі по дорозі,

І, якщо буде не в брухт,

Навести мене.

Але ти залітай -

Ми питимемо чай

У різдвяній темряві.

Я теж зайду,

Коли буде рай

І там у вас на землі.

Сліплю з вогнів велику свічку,

Повішу над входом портрети друзів.

Порву календар - і житиму, як хочу,

Зовсім не впрягаючись у побажання днів.

І мій грамофон, обертаючи диск років,

Співає мені про те, що вже позаду.

Але я усвідомлюю, що все це - марення,

Але ти заходь...

Але ти заходь -

Мій будинок за рогом

Цього дня.

Ми з тобою посидимо

За місячним столом

І згадаємо мене.

Але ти залітай -

Я ближчий, ніж край,

Я - лише крапка на нулі.

Я теж зайду,

Коли будить рай

І там у нас на Землі...