Последний Адам - Вадим Курылёв

Мне напишет любовь на обрывках ветров,

В переполненном небе рождая печаль

Все ковры самолеты опустятся здесь,

Из узоров слагая свой первый февраль

Населяя душой недостроенный дом,

Как поверить, что числа откроют секрет

В этом лучшем из несовершенных миров,

Кто окажется словом которого нет?

Между тайной и явью пробитых копьем,

Обезвреженный ветер и шепот часов

Сон, за сном собирая адамовы дни,

Наполняется парус дыханьем ловцов

Мы ступили на край недопетого дня,

Поменяв в темноте выраженье лица

Наши сны освещает половина луны,

Потерявшая в небе своего близнеца

Что ты ищешь, как ты любишь?

Что ты знаешь там,

На пороге вечной жизни последний Адам

Мне напишет любовь на обрывках ветров,

В переполненном небе рождая печаль

Все ковры самолеты опустятся здесь,

Из узоров слагая свой первый февраль

Мені напише кохання на уривках вітрів,

У переповненому небі народжуючи смуток

Всі килими літаки опустяться тут,

З візерунків складаючи свій перший лютий

Населяючи душею недобудований будинок,

Як повірити, що числа відкриють секрет

У цьому кращому з недосконалих світів,

Хто виявиться словом якого немає?

Між таємницею і явою пробитих списом,

Знешкоджений вітер і шепотіння годин

Сон, за сном збираючи адамові дні,

Наповнюється вітрило диханням ловців

Ми ступили на край недопетого дня,

Помінявши у темряві вираз обличчя

Наші сни освітлює половина місяця,

Втратила в небі свого близнюка

Що ти, шукаєш, як ти любиш?

Що ти знаєш там,

На порозі вічного життя останній Адам

Мені напише кохання на уривках вітрів,

У переповненому небі народжуючи смуток

Всі килими літаки опустяться тут,

З візерунків складаючи свій перший лютий