Партизаны любви - Вадим Курылёв, Электропартизаны

Партизаны любви, на бессонном снегу

Погибаем от холода стёкол и стали

В лебедином пере, депеша с небес

Опустилась в огонь, нашей светлой печали

Партизаны любви, кто зовёт нас сюда?

За решёткой не птицы, за привязью звери

Зеркалами страниц, под асфальтом стою

Режут наши печали скользящие двери

Пишут знаки судьбы, партизаны любви

На залатанной ленте, пылью эскалатора

После судорог дня, обгоревшая ночь

Заблудившимся светом скользит, по тоннелю…

В неизбежное завтра.

Мы теряем минуты, на прогнувшемся льду

Мы на нервном луче, заходящего сердца

Прожигаем словами, предрассветные сны

Что-б свободы горячей туманом согреться

Мы не знаем пароли, Не строим засад

Мы замёрзшие крылья мостов над Невою

Под напором дождей, не отходим назад

Регулярным ветрам не сдаёмся без боя

Пишут знаки судьбы, партизаны любви

На залатанной ленте, пылью эскалатора

После судорог дня, обгоревшая ночь

Заблудившимся светом скользит, по тоннелю…

В неизбежное завтра.

По безумию улиц, по фантазиям крыш

Мы идём утопая, в осенних дорогах

Как опавшие листья, отсыревшие дни

Затерялись в ушедшей весны эпилогах

Мы ночною иглою, вонзимся во тьму

Через тонкую кожу, померкшего неба

И откроем глаза, на другом берегу

Без греха и вины, без вина и без хлеба

После судорог дня, обгоревшая ночь

Заблудившимся светом скользит, по тоннелю…

В неизбежное завтра…

Партизани кохання, на безсонному снігу

Гинемо від холоду стекол і сталі

У лебединому пері, депеша з небес

Опустилася у вогонь, нашого світлого смутку

Партизани кохання, хто кличе нас сюди?

За решіткою не птиці, за прив'яззю звіра

Дзеркалами сторінок, під асфальтом стою

Ріжуть наші печалі ковзні двері

Пишуть знаки долі, партизани кохання

На залатаній стрічці, пилом ескалатора

Після судом дня, обгоріла ніч

Заблуканим світлом ковзає, по тунелю…

У неминуче завтра.

Ми втрачаємо хвилини, на льоду, що прогнувся.

Ми на нервовому промені, що заходить серця

Пропалюємо словами, передсвітанкові сни

Щоб свободи гарячої туманом зігрітися

Ми не знаємо паролі, Не будуємо засідок

Ми змерзлі крила мостів над Невою

Під натиском дощів, не відходимо назад

Регулярним вітрам не здається без бою

Пишуть знаки долі, партизани кохання

На залатаній стрічці, пилом ескалатора

Після судом дня, обгоріла ніч

Заблуканим світлом ковзає, по тунелю…

У неминуче завтра.

За безумством вулиць, за фантазіями дахів

Ми ідемо потопаючи, в осінніх дорогах

Як опале листя, відсирілі дні

Загубилися в минулій весні епілогах

Ми ночною голкою, встромимося в темряву

Через тонку шкіру, померклого неба

І відкриємо очі, на іншому березі

Без гріха та вини, без вина та без хліба

Після судом дня, обгоріла ніч

Заблуканим світлом ковзає, по тунелю…

У неминуче завтра…