Последний день лета... - ЦеРН

Последний день лета,

Последний лист по крыше.

Рыдай июль, тебя уже никто не слышит.

Дождь плевал в лицо размазанным

По тротуару лужам.

Им это не нравилось, но они молчали простужено.

Покорившись свету звёзды меркли.

Что скрывается за моим грустным отраженьем в зеркале,

Какую боль в себе таят многострадальные вены.

Ничья на карусели, ничей за каменными стенами.

Деревья в огне, на горизонте.

Эта картина в окне,

Где нету солнца.

Последний день лета, нечему радоваться,

Я слышу шёпот умирающего августа.

Тысячи прекрасных мгновений проходят мимо нас,

Никто не в силах удержать их, но не ровен час.

Когда секунда, что казалась столь обычной —

Покажется мне лучшим мгновеньем в моей жизни.

Где-то в это время примерно

В парке падали листья,

Скрипели старые качели,

Менялись лица.

Пока в моё окно дождь каплями бьётся —

Ничья на карусели ждёт кого-то, но вряд ли дождётся.

Больше трёх лет прошло, не удивляйся.

Мне уже не 22, тебе не 18.

Стало быть, пора прощаться.

Забыть с кем были мы.

Спать с нелюбимыми,

Жить, став чужими.

Так были или не были мы,

А если были, то где?

В печали или в радости,

В горе или в беде?

Мой любимый спутник,

Дрожащим голосом,

Растаял в необъятных объятьях космоса.

Необходимо потерять, чтобы научиться ценить.

Ничья на карусели — плачь.

Тебе с этим жить.

Последний день лета, нечему радоваться,

Я слышу хрип умирающего августа.

Тысячи прекрасных мгновений проходят мимо нас,

Никто не в силах удержать их, но не ровен час.

Когда секунда, что казалась столь обычной —

Покажется мне лучшим мгновеньем в моей жизни.

Останній день літа,

Останній лист по даху.

Риди липень, тебе вже ніхто не чує.

Дощ плював на обличчя розмазаним

По тротуару калюжам.

Їм це не подобалося, але вони мовчали застуджено.

Підкорившись світла зірки меркли.

Що ховається за моїм сумним відображенням у дзеркалі,

Який біль у собі тануть багатостраждальні вени.

Нічия на каруселі, нічий за кам'яними стінами.

Дерева у вогні, на горизонті.

Ця картина у вікні,

Де нема сонця.

Останній день літа, чому радіти,

Я чую шепіт вмираючого серпня.

Тисячі прекрасних миттєвостей проходять повз нас,

Ніхто не в силах утримати їх, але не дорівнює годину.

Коли секунда, що здавалася настільки звичайною?

Здається мені найкращою миттю в моєму житті.

Десь у цей час приблизно

У парку падали листя,

Скрипіли старі гойдалки,

Змінювалися обличчя.

Поки у моє вікно дощ краплями б'ється—

Нічия на каруселі чекає когось, але навряд дочекається.

Більше трьох років минуло, не дивуйся.

Мені вже не 22, тобі не 18.

Отже, настав час прощатися.

Забути з ким були ми.

Спати з нелюбимими,

Жити, ставши чужими.

Так були чи не були ми,

А якщо були, то де?

В печалі або в радості,

У горі чи в біді?

Мій улюблений супутник,

Тремтячим голосом,

Растаяв у неосяжних обіймах космосу.

Потрібно втратити, щоб навчитися цінувати.

Нічиї на каруселі — плач.

Тобі з цим жити.

Останній день літа, чому радіти,

Я чую хрип вмираючого серпня.

Тисячі прекрасних миттєвостей проходять повз нас,

Ніхто не в силах утримати їх, але не дорівнює годину.

Коли секунда, що здавалася настільки звичайною?

Здається мені найкращою миттю в моєму житті.