Как мотыльки - ЦеРН

Возьми мою душу, сердце тоже возьми…

Я буду ждать тебя там же после восьми…

Проси, не проси… Лучше расстаться молча,

Что лучше: радость собачья, или вой волчий?

Ты так и не ответила что же важнее,

Быть грубым ближе, или дальше — нежнее?

Картонные ладони были, но не дарили тепла,

По капле боль сочилась и куда-то текла…

Осколком битого стекла пивной бутылки,

В груди застыло сердце, бывшее когда-то пылким,

Летели мотыльки на огонь, не знали что хотели…

Мои крылья в пепел, твои лишь обгорели…

Себя сжигая изнутри кормили пламя,

Летели мотыльки на огонь, не знали что искали.

И пусть моя тоска — лишь тонкая полоска,

Я продолжаю плавится, будто я фигура из воска…

Коптило пламя и мы сжигали друг друга,

Тот Рай, который потеряли мы, стал замкнутым кругом,

Или еще не потеряли, но почти…

Ты летела на огонь, а я не смог простить…

Летели мотыльки на огонь, не знали что хотели…

Мои крылья в пепел, твои лишь обгорели…

Себя сжигая изнутри кормили пламя,

Летели мотыльки на огонь, они не знали…

Летели мотыльки на огонь, не знали что хотели…

Мои крылья в пепел, твои лишь обгорели…

Себя сжигая изнутри кормили пламя,

Летели мотыльки на огонь, не знали что искали…

Сжигай мою душу, сердце тоже сжигай!

Ведь для меня это ад, а для тебя это рай,

Прости, не прости — не вижу разницы,

Ведь рано или поздно крылья все равно багровым окрасятся.

Отвернешься, затаив обиду,

Я встану и уйду, притворившись что не видел,

И мы оставим друг друга, уйдя в коконы,

Ты вспоминая мой голос, я твои локоны…

Ты будешь слать смс, а я стирать не читая,

Алиса из страны чудес, пойми — моя мечта — немая,

Выдавая потерянное за искомое,

Ты да я — словно в мире насекомых…

В поисках другого огня, темными дворами,

Я вдоль Октябрьской, и только снег хрустел под ногами,

Недосказав что-то, не попытавшись даже,

Мы накропили друг друга на что-то самое важное…

Хотя знаешь, ведь это — уже не важно…

Глядя на мои обугленные крылья, тебе страшно…

Коптило пламя, мы сжигали друг друга,

Глядя на тебя у огня — я замирал от испуга…

Летели мотыльки на огонь, не знали что хотели…

Мои крылья в пепел, твои лишь обгорели…

Себя сжигая изнутри кормили пламя,

Летели мотыльки на огонь, они не знали…

Летели мотыльки на огонь, не знали что хотели…

Мои крылья в пепел, твои лишь обгорели…

Себя сжигая изнутри кормили пламя,

Летели мотыльки на огонь, не знали что искали…

Візьми мою душу, серце також візьми…

Я чекатиму тебе там уже після восьми…

Проси, не проси… Краще розлучитися мовчки,

Що краще: радість собача, чи виття вовче?

Ти так і не відповіла що важливіше,

Бути грубим ближче, чи далі ніжнішим?

Картонні долоні були, але не дарували тепла,

По каплі біль сочився і кудись текла...

Осколком битого скла пивної пляшки,

У грудях застигло серце, що колись було палким,

Летіли метелики на вогонь, не знали що хотіли…

Мої крила в попіл, твої лише обгоріли…

Себе спалюючи зсередини годували полум'я,

Летіли метелики на вогонь, не знали що шукали.

І нехай моя туга — лише тонка смужка,

Я продовжую плавиться, ніби я фігура з воску ...

Коптило полум'я і|ми| спалювали один одного,

Той Рай, який ми втратили, став замкнутим колом,

Або ще не втратили, але майже...

Ти летіла на вогонь, а я не зміг вибачити…

Летіли метелики на вогонь, не знали що хотіли…

Мої крила в попіл, твої лише обгоріли…

Себе спалюючи зсередини годували полум'я,

Летіли метелики на вогонь, вони не знали…

Летіли метелики на вогонь, не знали що хотіли…

Мої крила в попіл, твої лише обгоріли…

Себе спалюючи зсередини годували полум'я,

Летіли метелики на вогонь, не знали що шукали…

Спалюй мою душу, серце теж спалюй!

Адже для мене це пекло, а для тебе це рай,

Вибач, не прости — не бачу різниці,

Адже рано чи пізно крила все одно багряним забарвляться.

Відвернешся, затаївши образу,

Я встану і піду, вдавши що не бачив,

І ми залишимо один одного, пішовши в кокони,

Ти згадуючи мій голос, я твої локони…

Ти будеш слати смс, а я прати не читаючи,

Аліса з країни чудес, зрозумій — моя мрія — німа,

Видаючи втрачене за шукане,

Ти да я — немов у світі комах...

У пошуках іншого вогню, темними дворами,

Я вздовж Жовтневої, і тільки сніг хрумтів під ногами,

Не довівши щось, не спробувавши навіть,

Ми накропили один одного на щось найважливіше…

Хоча знаєш, адже це вже неважливо.

Дивлячись на мої обвуглені крила, тобі страшно…

Коптило полум'я, ми спалювали один одного,

Дивлячись на тебе біля вогню — я завмирав від переляку…

Летіли метелики на вогонь, не знали що хотіли…

Мої крила в попіл, твої лише обгоріли…

Себе спалюючи зсередини годували полум'я,

Летіли метелики на вогонь, вони не знали…

Летіли метелики на вогонь, не знали що хотіли…

Мої крила в попіл, твої лише обгоріли…

Себе спалюючи зсередини годували полум'я,

Летіли метелики на вогонь, не знали що шукали…