Это был сон - ЦеРН

Это был сон, мне было нечего сказать,

Бросало в жар под тихий джаз,

Но холод обжигал, не было нас, не в этом мире не в природе,

Иногда я удивляюсь, как все это происходит,

Если я сплю и не чувствую той боли,

Наши роли были сыгранны, мы этого не знали,

Сквозь меня проходит миллион доз,

Но я слышу только свой голос, в трубке только свой голос…

Зачем мне облака рисуют образ твой, туманами?

Компас мой, дорогами странными, старыми рваными ранами

Приводит снова к твоему порогу,

Я здесь, открой и не суди строго.

Опять в моих руках заплачет старая гитара,

Наполнив душу огнем, а тело жаром.

И даром мне не надо всех сокровищ мира

Пока со мною рядом засыпает моя лира, с глазами ярче рубина.

Ведь, это ты колола в мою память морфий, признайся!

Чтобы усилить боль, потом отпаивала кофе,

И в ненастье, а я вплетал бы бесконечность в твои локоны,

Меня дурманит аромат любви, немедленно откройте окна!

Но я не знаю, куда волну унесут едва заметный бриз.

Я та слеза, что по щекам твоим сползает каплей вниз,

Рисую пальцем по стеклу, жгу спички,

Забыть и бросить тебя сложно, ты моя вредная привычка.

И я не знаю, как заставить сердца наши биться снова в унисон,

Меня и тебя не было, это был сон.

это был сон…

Любовь слепа, а жалость, это сладкая истома,

Это был сон с лучами первыми, его уносит прочь из дома,

Я не пойму, как временами за спиною вырастают крылья,

Там где-то был я, пытаясь, эти грезы сделать былью,

Но лепестки в моих ладонях становились только пылью,

Не говори об этом вслух, я этого не скрою,

Моя печаль горела синим пламенем, а сердце обливалось кровью.

И вот я снова в этом лифте, про себя считаю этажи,

Вот он шестой, мой, отвари и, что ни будь, скажи,

Отсчет пошел, осталось 240 часов, эти моменты,

Выключи свет и завяжи глаза мне белой лентой,

А в нашей комнате все так же пахнет нежными духами,

Нашим дыханьем и стихами.

Все то же фото на стене, я будто в прошлом,

И мы совсем не изменились, но все прошло.

Неужели мы с тобой были такими?

Это был сон, а на яву осталось только твое имя,

Это был сон, а на яву осталось только твое имя…

Это был сон, мне было нечего сказать

Бросало в жар под тихий джаз,

Но холод обжигал, не было нас, не в этом мире не в природе

Иногда я удивляюсь, как все это происходит

Если я сплю и не чувствую той боли

Наши роли были сыгранны, мы этого не знали

Сквозь меня проходят миллионы доз,

Но я слышу только свой голос, в трубке только свой голос…

Це був сон, мені не було чого сказати,

Кидало в жар під тихий джаз,

Але холод обпалював, не було нас, не в цьому світі не в природі,

Іноді я дивуюся, як все це відбувається,

Якщо я сплю і не відчуваю того болю,

Наші ролі були зіграні, ми цього не знали,

Крізь мене проходить мільйон доз,

Але я чую тільки свій голос, у трубці тільки свій голос ...

Навіщо мені хмари малюють твій образ, туманами?

Компас мій, дорогами дивними, старими рваними ранами

Приводить знову до твоєму порогу,

Я, тут, відкрий і не суди суворо.

Знову в моїх руках заплаче стара гітара,

Наповнивши душу вогнем, а тіло жаром.

І даром мені не треба всіх скарбів світу

Поки зі мною поряд засинає моя ліра, з очима яскравіше за рубін.

Адже, це ти колола в мою пам'ять морфій, зізнайся!

Щоб посилити біль, потім відпоювала каву,

І в негода, а я вплітав би нескінченність у твої локони,

Мене дурманить аромат кохання, негайно відчиніть вікна!

Але я не знаю, куди хвилю віднесуть ледь помітний бриз.

Я та сльоза, що по щекам твоїм сповзає краплею вниз,

Малюю пальцем по скло, палю сірники,

Забути і кинути тебе складно, ти моя шкідлива звичка.

І я не знаю, як змусити наші серця битися знову в унісон,

Мене і тебе не було, це був сон.

це був сон…

Любов сліпа, а жалість, це солодка знемога,

Це був сон з першими променями, його забирає геть із будинку,

Я не розумію, як часом за спиною виростають крила,

Там десь був я, намагаючись, ці мрії зробити буллю,

Але пелюстки в моїх долонях ставали тільки пилом,

Не говори про це вголос, я цього не дуже,

Мій сум горів синім полум'ям, а серце обливалося кров'ю.

І ось я знову в цьому ліфті, про себе вважаю поверхи,

Ось він шостий, мій, відвари і, що нібудь, скажи,

Відлік пішов, залишилося 240 годин, ці моменти,

Вимкни світло і зав'яжи очі мені білою стрічкою,

А в нашій кімнаті все так само пахне ніжними духами,

Нашим диханням та віршами.

Все те фото на стіні, я ніби в минулому,

І ми зовсім не змінилися, але все пройшло.

Невже ми з тобою були такими?

Це був сон, а на яву залишилося тільки твоє ім'я,

Це був сон, а на яву залишилося тільки твоє ім'я.

Це був сон, мені не було чого сказати

Кидало в жар під тихий джаз,

Але холод обпалював, не було нас, не в цьому світі не в природі

Іноді я дивуюся, як все це відбувається

Якщо я сплю і не чувствую того болю

Наші ролі були зіграні, ми цього не знали

Крізь мене проходять мільйони доз,

Але я чую тільки свій голос, у трубці тільки свій голос ...