Marbas - Toluca

Обрывком стадности своей

Я привнесу благую весть

Нам смерть оставила мгновенье

Где мы, в который раз

Пытаясь от себя сбежать

Находим в жизни угнетенной утешение

Сей мир, что поощряет боль

Нам стал роднее нас самих

И с часом каждым мы все ближе движемся к концу

В кроне траурного древа

Отдаваясь своим страданиям

Ты оставила нас

Созидать рождение тишины

Сейчас же все пришло ко сну

Конец настал, ничуть не страшно мне

Родились врозь

На разных берегах

Внутри галактик без краев

Наш свет души

Рождает мост и путь ведёт

Сквозь непроглядный тьму-туман веков

Я в той же кроне

Нас изучаю чуть дыша

Боясь себя услышать

Мы холодны

Структура не видна

Нас не отыщут

Исчезли мы, ни сколько не страшась

Уривком стадності своєї

Я принесу благу звістку

Нам смерть залишила мить

Де ми, вкотре

Намагаючись від себе втекти

Знаходимо в життя пригнобленої втіху

Цей світ, що заохочує біль

Нам став рідніший за нас самих

І з годиною кожним ми все ближче рухаємося до кінця

У кроні жалобного дерева

Віддаючись своїм стражданням

Ти залишила нас

Створювати народження тиші

Нині що все прийшло до сну

Кінець настав, нітрохи не страшно мені

Народилися порізно

На різних берегах

Всередині галактик без країв

Наше світло душі

Народжує міст і шлях веде

Крізь непроглядний темряву-туман століть

Я в тій ж кроні

Нас вивчаю трохи дихаючи

Боячись почути себе

Ми холодні

Структура не видна

Нас не знайдуть

Зникли ми, анітрохи не лякаючись