Aim - Toluca

И с каждой фазой мне стыдней признать

Что жизнь свою я проживаю бесполезно

Я отрицаю созданное мной

Боюсь себя со стороны увидеть

Мне каждый раз сложнее слово подобрать

Что бы обрадовать, а не обидеть

Все дни подобные фарфоровому сну

Который, с радостью, статично разбиваю

Я избегаю социум, но в нём живу

Ведь в каждой неудаче — его лишь обвиняю,

Но вот на пьедестал опять восходит ночь

Её я нас прошу одних оставить

Что, будешь вновь меня пытаться преломить

И в случае отказа — беспощадно старить?

И даже странно так такое признавать

Что в монологе сим, я обращаюсь к скуке

Ведь одиночество, мой верный побратим

Уже не в силах придаваться к данной муке

Нет, я не иду безумием ко дну

Я пустоту в себе бестактно восполняю

Теперь я есть безмерный океан

Втянувший в глубь себя все непростое

Чего никак не мог понять я сам

И каждый раз себя тем самым беспокоя

Я — неподвластная беспомощная мышь

Закрытая от мира пеленой отбытий

Из жизни приведённой в идеал

Ведомая себя за горизонт событий

Нет, не сбегаю я от чего боюсь,

Но истину сейчас одну лишь принимаю

Что чем умнее с каждым годом становлюсь

Тем все сильнее от разума страдаю

І з кожною фазою мені соромніше визнати

Що життя своє я проживаю марно

Я заперечую створене мною

Боюся себе з боку побачити

Мені щоразу складніше слово підібрати

Що б порадувати, а не скривдити

Усі дні подібні до фарфорового сну

Який, з радістю, статично розбиваю

Я уникаю соціум, але в ньому живу

Адже в кожній невдачі — його лише звинувачую,

Але ось на п'єдестал знову сходить ніч

Її я нас прошу одних залишити

Що, знову мене намагатимешся переломити

І в випадку відмови — нещадно старити?

І навіть дивно так таке визнавати

Що в монолозі цим, я звертаюся до скуки

Адже самота, мій вірний побратим

Вже не в силах надаватися до даного борошна

Ні, я не йду божевіллям до дня

Я порожнечу в собі безтактно заповнюю

Тепер я є безмірний океан

Той, що втягнув углиб себе все непросте

Чого ніяк не міг зрозуміти я сам

І кожен раз себе тим самим турбуючи

Я — непідвладна безпорадна миша

Закрита від світу пеленою від'їздів

З життя приведеного в ідеал

Відома себе за горизонт подій

Ні, не збігаю я від чого боюся,

Але істину зараз одну лише приймаю

Що чим розумніше з кожним роком стаю

Тим усе сильніше від розуму страждаю