Malphas - Toluca

Предаюсь сомненью

Ведь все то, что я так небрежно хранил

Через дни — обретает иное значение

И все то, что я боготворил

Принимает забвение

Мой несдержанный смысл

Не успев снизойти — огибал наперёд

С толку сбитый мотив

Непредвиденных песен

И к чему приведёт

Укрощенный безволием эгоцентризм

Если с каждым стежком

Страсть становится туже?

Но я все же стремлюсь

Обуздать двоемыслие собственных рук

Ведь однажды столкнусь

С тем что мне не подвластно

Мне придётся молчать

Принимая всю скорбь словно аперитив

Без сознания когда

Жизнь заставит прощаться

Что в последний раз

Заставляло быть настоящим

Если вся реальность — это бег по её краю?

Каждый раз идя по краю

Я себя лишь обрекаю

Ждать

Среди сломленных судеб

Позади томных дней

Каждый раз идя по краю

Я себя лишь обрекаю

Ждать

Среди частых ошибок

Предвкушая лишь страх

Каждый раз идя по краю

Я себя лишь обрекаю

Ждать

Я создал в себе крепость

И пытался её защитить

Отражение своё изгоняя

Прячась сам от себя

Потерял свой покой

Каждый вдох последним считая

Я скрывался повсюду

И старался все отменить

До конца реальность стирая,

Но пустив в себя время

Разрешив ему все рассудить

Ожидание как смерть принимаю

Вдаю сумніву

Адже все те, що я так недбало зберігав

Через дні — набуває іншого значення

І все те, що я боготворив

Приймає забуття

Мій нестримний сенс

Не встигнувши зійти — огинав наперед

З толку збитий мотив

Непередбачуваних пісень

І до чого приведе

Приборканий безвольністю егоцентризм

Якщо з кожним стібком

Пристрасть стає тугішою?

Але я все ж прагну

Приборкати двоєдумність власних рук

Адже одного разу зіткнуся

З тим що мені не підвладно

Мені доведеться мовчати

Приймаючи всю скорботу немов аперитив

Непритомний коли

Життя змусить прощатися

Що в останній раз

Примушувало бути справжнім

Якщо вся реальність - це біг по краю?

Щоразу йдучи по краю

Я себе лише прирікаю

Чекати

Серед зламаних доль

Позаду важких днів

Щоразу йдучи по краю

Я себе лише прирікаю

Чекати

Серед частих помилок

Передбачаючи лише страх

Щоразу йдучи по краю

Я себе лише прирікаю

Чекати

Я створив у собі фортецю

І намагався її захистити

Відображення своє виганяє

Ховаючись сам від себе

Втратив свій спокій

Кожен вдих останнім вважаючи

Я приховувався всюди

І старався все скасувати

До кінця реальність стираючи,

Але пустивши в себе час

Дозволивши йому все розсудити

Очікування як смерть приймаю